Спецпроект

Леонід Кравчук увійшов до Наглядової ради Меморіального центру «Бабин Яр»

Перший президент України Леонід Кравчук поповнив склад Наглядової ради Благодійного фонду Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» (BYHMC).

Як повідомляє Jewish.org.ua, Кравчук став п'ятнадцятим членом цього органу.

 

Леонід Кравчук долучився до членів Наглядової ради як державний і громадський діяч, політик, науковець і дипломат найвищого рівня. До того ж свого часу саме він проголосив історичну промову у контексті переосмислення і дослідження теми Голокосту.

Леонід Кравчук як голова Верховної Ради вибачився у 1991 році у Бабиному Яру перед єврейським народом від імені українського за участь окремих українців у Голокості.

Окрім Леоніда Кравчука, до складу Наглядової ради Благодійного фонду Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр" входять такі видатні особистості, як нобелівська лауреатка з літератури Світлана Алексієвич, колишній віце-канцлер Німеччини Йошка Фішер, американський політик Джо Ліберман, екс-президент Польщі Александр Кваснєвський та генеральна директорка ЮНЕСКО у 2009 – 2017 роках Ірина Бокова.

На рівні функцій Наглядова рада здійснює контроль за діяльністю Фонду і консультує Раду директорів як окремий і незалежний від неї орган.

Водночас за інформацією поширеною Головою Українського інституту національної пам'яті Антоном Дробовичем, Кравчук увійшов до складу ради, бо "...не може бути на одній території двох музеїв на одну і ту саму тему, - приватного та державного, - і що він став членом наглядової ради, щоб переконати інших учасників приватного проєкту підтримувати створення державного музею."

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.