Померла Марія Засіменко-Бонацька. IN MEMORIAM

Одна з найвідомиших політв'язнів Січеславщини, зв'язкова УПА, письменниця, активна громадська діячка Марія Засіменко-Бонацька померла 15 вересня у Дніпрі

Про це повідомило Дніпровське товариство політичних в'язнів і репресованих

Марія Засіменко - Бонацька народилась 17 березня 1932 року у селі Трубиці Костопільського району Рівненської ї області. Учасниця національно-визвольних змагань. Виконувала доручення УПА по пропаганді і зв'язках. Заарештована у віці 15 років і засуджена до 10 років сталінських таборів.

В неволі отримала травму і стала інвалідом, через що звільнена достроково у 1954 році після 7 років перебування в таборах Мордовії. Прибувши в Україну на милицях, ця тендітна мужня жінка змогла перебороти хворобу, здобула освіту, вийшла заміж, народила двох синів і доньку.

 

Згодом, перенесла ще тяжкі сімейні випробування: трагічно загинув син, передчасно пішла з життя від невиліковної хвороби донька. Маючи фах бібліотекаря-бібліографа, Марія Созонівна працювала на різних доступних роботах, бо клеймо "ворога народу" не давало можливості реалізувати себе за спеціальністю.

Довелось в житті бути і вчителькою, і інженером з інформації, і простою робітницею, і вихователькою в дитячому садочку. В 1987 році п. Марія оформила пенсію, продовжуючи працювати. Лише у 1992 році вона була реабілітована.

Марія Засіменко (Бонацька) є знаною майстринею вишивок, як письменниця і поетеса вона є автором девяти книг прози і поезій. Багато уваги п. Марія надає зустрічам з молоддю, прищеплюючи молодому поколінню любов до України, до української культури і мови, висвітлюючи історію національно-визвольних змагань за незалежність України.

З 2014 року Марія Засіменко отримувала державну стипендію. 22 січня 2019 року нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ст.

МДБ СРСР проти УГКЦ. Спецоперації без кордонів

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено низку документів, які дають змогу доповнити інформацію про організацію сталінським режимом Львівського псевдособору 8–10 березня 1946 року з ліквідації УГКЦ. Зокрема, про оперативну розробку Івана Бучка, який після арештів в Україні всього єпископату залишався єдиним єпископом УГКЦ за кордоном, здійснення спецзаходів щодо знищення греко-католицької церкви на чолі з єпископом Теодором Ромжею на Закарпатті, намагання діяти за таким самим сценарієм у країнах Центральної та Східної Європи.

Життя з тавром "Молодої гвардії": доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі

"Я хочу, щоб ми були разом на небесах", – сказав у концтаборі хлопець дівчині. Їх повінчав католицький священик Антон Куява. Це сталося під час повстання політичних в'язнів у Кенгірі в ГУЛАГу. Щастя бути разом у закоханих тривало менше двох місяців, а точніше – 42 дні. Однак любов не терпить обмежень, і на війну їй байдуже – вона творить диво народження нового життя й апріорі перемагає. У Києві живе витвір їхньої любові – донька Олена Бондаренко.

Чорний понеділок Корюківки

1-2 березня 1943 року чернігівська Корюківка пережила моторошні години знищення: кілька тисяч дітей, жінок, стариків без суду і слідства були методично розстріляні-спалені. Люди до останньої фатальної миті не вірили, що будуть покарані у такий жахливий спосіб за чиїсь дії, вони казали губителям : "Паночки, ми нічого поганого вам не зробили, це якась помилка..." І падали на землю, як снопи, скошені кулями.

Василю Листовничому – 150 років. Доля архітектора та його нащадків

Інженер та архітектор Василь Листовничий встиг попрацювати на уряд УНР – обіймав посаду будівничого Комісаріату в справах Київської шкільної округи. А ще був self-made man, який сам себе зробив і сам заробив на знамениту садибу у Києві на Андріївському, 13. І головне – виховав чудових нащадків. Він загинув від рук більшовиків у 1919-му. Ані точна дата, ані обставини його смерті достеменно невідомі.