Спецпроект

Польські політики віддали шану українцям, які рятували їхніх співвітчизників у роки конфлікту на Волині

У місті Торунь на півночі Польщі відкрили меморіальні дошки з прізвищами 300 українців, які ціною власного життя врятували поляків в роки війни під час трагічних подій на Волині.

Про це повідомляє Укрінформ з посиланням на PAP.

 

Участь в церемонії взяли, зокрема, лідер владної партії "Право і Справедливість" Ярослав Качинський, міністр національної оборони Польщі Маріуш Блащак, голова Інституту національної пам'яті РП Ярослав Шарек.

Качинський зазначив, що вшанування цих простих людей є "обов'язком поляків". За його словами, події 1943-1945 років на Волині були жахливим злочином, який не можна забувати.

"Про це треба пам'ятати не заради минулого, не заради ненависті, а заради майбутнього", - переконаний політик.

Голова ІНП Шарек висловив сподівання, що у справі Волинської трагедії "настане час польсько-українського порозуміння", і в Україні також ставитимуть такі пам'ятники.

Читайте також: Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Як відомо, в Україні та Польщі різні погляди на події 1943-1945 років на Волині та у Східній Галичині. Сейм Польщі назвав Волинську трагедію "геноцидом польського народу", українські історики це заперечують.

Польські історики покладають відповідальність за вбивства цивільного населення виключно на ОУН і УПА, а більшість їхніх українських колег переконані, що у цих злочинах винні обидві сторони. За оцінками польських науковців, унаслідок етнічних чисток загинуло понад 100 тис. поляків і 5-10 тис. українців. Натомість у нашій країні говорять про кількадесят тисяч загиблих поляків та до 20 тисяч українців.

11 липня у Польщі Національний день пам'яті польських жертв геноциду, "вчиненого українськими націоналістами", на Волині в 1943-1944 роках.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.

Як українські націоналісти 1 травня святкували в рідному місті Путіна

Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.

Чеський Нобель: Ярослав Сейферт

Телеведучий державного телебачення Чехословаччини, сидячи на невиразному блакитному тлі в студії, так само невиразно вичавив з себе повідомлення: «Сьогодні в Стокгольмі вручили Нобелівську премію з літератури також народному митцеві Ярославові Сейферту». Надворі був 1984 рік, і реверанс Нобелівського комітету в бік письменника соціалістичної Чехословаччини був для пізньо-тоталітарного режиму радше проблемою, ніж визнанням