Скандал довкола нового директора Історичного музею в Дніпрі продовжується. ВІДЕО

Апеляційний суд виніс рішення по резонансній справі, яка триває більше двох років і стосується виборів директора Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького.

Про це "Історичній правді" повідомила позивачка у справі Яна Тимошенко.

 


Передісторія

У листопаді 2018 року відбувся конкурс на посаду директора одного з найбільших і найстаріших музеїв України: Дніпропетровського національного історичного музею.

Перемога в конкурсному доборі за рішенням конкурсної комісії, сформованої Дніпропетровською Обласною Радою, була віддана Юлії Пісчанській, яка ніколи не працювала в музейних закладах, позиціонувала себе як ресторатора, але зазначала, що працювала продюсером в ялтинській фірмі "ООО "Горизонт-фільм".

Ця подія викликала широкий резонанс не тільки у м. Дніпрі, але й в інших містах України. У громадськості виникли численні запитання і стосовно відповідності кандидатури кваліфікаційним вимогам Закону України "Про культуру", і стосовно достовірності поданих Пісчанською Ю. документів (а саме зазначеного досвіду роботи), і стосовно складу комісії з конкурсного добору, її об`єктивності та неупередженості, а також щодо рішення зазначеної комісії.

Саме ці спірні факти та порушення стали підставою судового позову з вимогами скасувати результати конкурсного добору, скасувати призначення Пісчанської Ю.В. на посаду директора ДНІМ ім. Д.І. Яворницького, а також зобов`язати Дніпропетровську обласну раду оголосити новий конкурс.

Позивач у справі – Яна Тимошенко, завідувачка Меморіального будинку-музею академіка Д.І. Яворницького, яка теж була кандидаткою в цьому конкурсі.

21 листопада 2019 року суд першої інстанції задовольнив вимоги позовної заяви, 1 жовтня 2020 року апеляційний суд підтвердив це рішення в частині скасування результатів конкурсного добору. З повним рішенням суду можна ознайомитись в Єдиному реєстрі судових рішень за посиланням.

Стосовно призначення Ю. Пісчанської на посаду директора ДНІМ ім. Д.І. Яворницького апеляційний суд в своєму рішення зазначає, що "разом із визнанням протиправним та скасуванням рішення конкурсної комісії, відпадають підстави … призначення її на посаду".

А також: "Колегія суддів вважає, що наслідки прийняття рішення суду та висновки, які наведені в цьому рішенні, мають бути враховані відповідачем при здійсненні його дискреційних повноважень".

Таким чином, оскільки результати конкурсу скасовані, то має бути призначений новий конкурс як єдиний законний шлях призначення директора Комунального закладу культури.

З повним рішенням апеляційного суду можна ознайомитись в Єдиному реєстрі судових рішень за посиланням.

Рішення суду вступило в силу 1 жовтня 2020 року, але до сих пір не виконано Дніпропетровською обласною Радою як відповідачем в цій судовій справі та уповноваженою особою у вирішенні питань призначення керівників комунальних закладів культури.

«Зараз формується "жива пам’ять"», - Роза Тапанова

Інтерв’ю з генеральною директоркою Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» Розою Тапановою для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Як звільняли Харків у серпні 1943-го

Німці атакували на світанку 29 серпня 1943-го позиції 69-ї армії. До вечора стало очевидно, що це відволікаючий маневр для забезпечення відступу військ із Харкова та його передмість. Вже до вечора цього дня, не зустрічаючи значного опору, були звільнені Люботин, Гіївка, Березове, Південний, Пісочин, Нова Баварія, станція Основа, Високий. Саме цей день і треба вважати датою визволення Харкова.

Українське державотворення літа 1941-го. Міфи та факти

Сам факт відновлення української влади після тривалої окупації мав суттєвий вплив на свідомість населення. Історик та дисидент, уродженець Волині Валентин Мороз згадував: "Перша половина мого життя була сформована двома прапорами під час проголошення української самостійності в 1941 році. Ці два українські прапори в рідному селі збереглися на ціле життя, давали вогонь витерпіти і перемогти".

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.