На Тернопільщині віднайшли дзвін, закопаний під час окупації

Справжнє різдвяне диво трапилося на "григоріанське" Різдво Христове в селі Заруддя, Зборівського р-ну Тернопільської області – тут 26 грудня віднайшли захованого під час Другої світової війни церковного дзвона.

Як повідомляє РІСУ, його відкопали біля території колишнього римо-католицького костелу Найсвятішої Панни Марії Неустанної Допомоги, зведеного 1905 року.

 

Останній уник сумної долі більшості римо-католицьких костелів Галичини і не перетворився на помираючу пустку, як то часто буває. Хоча, що теж традиційно, досить довго використовувався під склад. Сьогодні тут діє храм св. Івана Богослова (УГКЦ), освячений митрополитом Тернопільсько-Зборівським Василем (Семенюком) 27 грудня 2008 року.

"Цей дзвін давній. Коли збудували мурований костел на місці колишнього дерев'яного, то на дзвіницю поставили його, — розповів власкору РІСУ місцевий мешканець Мирон Сагайдак.Дзвін переховували у 1914 році, бо під час війни армія забирала дзвони для переплавки. Потім ховали у 1920 році від більшовиків. І сховали в кінці 1939 р., бо прийшли совіти, які закрили костел. І ще люди знали, що німці напали на Європу і скоро буде війна, так що дзвін був закопаний. Моя мама знала все це, тільки не знала місця схову".

Взагалі, як розповідають старожили, від початку в костелі було 2 дзвони. По тому ще один дзвін, на знак подяки, подарували греко-католики – коли в храмі Воздвиження Чесного Хреста відбувався ремонт, то римо-католики надали сусідам свій костел для проведення служб.

Колишня вчителька Заруддянської школи Ярослава Дутка в 2000 роках вже шукала з пошуківцями зі Зборова, але не в тому місці. Цього разу вирішили пошукати в іншому місці. За пошук взявся житель с. Озерянка (воно підпорядковане Заруддю) краєзнавець Микола Луців, якому й поталанило знайти один із дзвонів. Реліквія ховалася на глибині десь в півметра.

Відкопаний дзвін не зважували, але на перший погляд його вага десь 50-60 кг. Якихось написів на ньому не знайдено, є лише красивий рослинний декор. Втім, можливо вони ховаються під шаром окислу – за майже 70 років його утворилося чимало.

Знахідка одразу ж була передана церковній громаді храму Св. Івана Богослова. За словами Миколи Луціва, отець Михайло Небельский був спочатку просто шокований — церковні дзвони знаходять нечасто. За словами священика, це величезний подарунок храму. Сільський староста Василь Гудима сподівається знайти й інші дзвони.

Після незначної реставрації – на одному з "вух", за які кріпиться дзвін, виявлено тріщину, — дзвін буде встановлено біля храму. Втім, можливо реставрація й буде непотрібною – не виключено, що тріщина та з'явилася давно і його без проблем використовували й у такому вигляді.

Як кдб намагався перешкоджати заходам з ушанування Євгена Коновальця

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України виявлено низку документів про те, як органи кдб срср у різні періоди відстежували заходи української діаспори з ушанування пам'яті голови ОУН Євгена Коновальця і намагалися всіляко перешкоджати їх проведенню.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.