Спецпроект

Коментар УІНП щодо розкопок у Бабиному Яру

25 грудня Меморіальний центр Голокосту “Бабин Яр” провів розкопки на місцевості, на якій згідно з документами Національного історико-меморіального заповідника “Бабин Яр” розташоване колишнє Кирилівське православне кладовище. Територія, де проводилися розкопки, також межує з давнім єврейським цвинтарем. І православній, і юдейській релігійним традиціям властиве пієтетне ставлення до місць поховань.

Тож Український інститут національної пам'яті наголошує, що не слід без особливих на те підстав проводити у межах кладовищ земляні роботи, які можуть потривожити тлінні останки людей або пошкодити поховання.

 

Тим паче неприйнятною є реалізація проєктів, що торкаються православної та єврейської громад, без діалогу з цими громадами та врахування їхньої думки.

УІНП також нагадує, що існує "План організації території Національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр", на якому позначені охоронні зони. Використовуючи цей документ, єврейська, православна, караїмська, мусульманська чи інші причетні громади можуть спільно домовитися про місця розташування нових культових чи меморіальних споруд у Бабиному Яру.

Водончас у коментарі наголошується, "що до Українського інституту національної пам'яті офіційно не зверталися із запитом порекомендувати установи, які проводять земляні роботи.

У ході робочої комунікації між керівництвом Інституту, Міністерства культури та інформаційної політики України й Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр" була названа низка організацій у цій сфері з хорошою репутацією, серед яких і приватне підприємство "Пам'ять і слава".

УІНП наголошує, що, за наявною в них інформацією, поширене частиною ЗМІ повідомлення, що знайдені під час розкопок людські останки були викинуті, не відповідає дійсності. У ході земляних робіт виявили фрагменти людського черепа і рештки тварин. Кістки тварин справді вилучили, тоді як людські останки повернули на дно шурфу та засипали ґрунтом.

Планується, що більш детальна інформація щодо проведених робіт буде оприлюднена у звіті приватного підприємства "Пам'ять і слава".

Український інститут національної пам'яті звертається до ініціатив, долучених чи зацікавлених у меморіалізації Бабиного Яру з нагадуванням: цей простір, на жаль, тривалий час був простором трагедії, забуття та воєн пам'яті.

Кожен проєкт із меморіалізації Бабиного Яру, якщо він реалізовуватиметься без належної чутливості до цього складного простору та поваги до всіх, кого він торкається, буде лише провокувати напруження в суспільстві та конфліктність.

За два кроки до війни: Гляйвіцька провокація

31 серпня 1939 року. Невеличке сілезьке містечко Гляйвіц, Німеччина. Вечір. В одному з номерів готелю в центрі міста на застеленому ліжку лежить з закритими очима чоловік. Він вдягнутий і взутий. О 16-00 тишу номера прорізує вимогливий дзвінок телефону, який стоїть на столику біля ліжка. Не відкриваючи очей чоловік простягає руку, знімає трубку і підносить її до вуха. З трубки лунає добре знайомий йому голос: «Терміново передзвоніть!».

«Тройка» чи «Сєвєр»? – депортаційна операція початку квітня 1951 року

70 років тому на території України відбулася остання депортаційна операція, під час якої переважно зі Західної України було виселено 2 487 сімей куркулів, свідків Єгови та колишніх вояків армії Андерса

Черчилль-політик і Орвелл-письменник: дивовижні схожості двох культових особистостей

Мало хто знає, що здавалося б, нічим не пов’язані між собою Вінстон Черчилль та Джордж Орвелл мали насправді багато чого спільного. Обоє випередили свій час, обоє виступали борцями за свободу та демократію, а їхні ідеї, сформовані майже століття тому, залишаються гостро актуальними і дотепер.
Книжка «Черчилль і Орвелл. Битва за свободу», написана журналістом та воєнним кореспондентом Томасом Ріксом, вийшла друком у крафтовому видавництві «Лабораторія». Це порівняльна біографія двох видатних історичних постатей, які ніколи не зустрічались, однак захоплювались один одним на відстані.

Українська латинка в царській Росії?

У фонді Подільського духовної консисторії Державного архіву Хмельницької області потрапила на очі справа «О запрещении печатания азбук русского языка с применением польского алфавита». «А чи не йдеться про українську латинку?», – відразу подумалося, хоча важко уявити такий феномен у Російській імперії ХІХ століття