In memoriam. Померла художниця і дисидентка Людмила Семикіна

11 січня померла видатна художниця, майстриня декоративного мистецтва, художниця по костюмах, одна із легенд національного руху опору 1960-70-х років Людмила Семикіна.

Про це повідомив у Фейсбук Сергій Тримбач.

 

Семикіна (в усній традиції Семикінь) Людмила Миколаївна (народилася 23.08.1924) — майстриня декоративного мистецтвава, живописець. Активна учасниця руху опору, одна з організаторів (1960) і член Клубу творчої молоді. Членкиня Спілки художників України (1957, двічі виключена, поновлена 1988). Народилася у м. Одеса.

1953 закінчила живописне відділення Київського художнього інституту (педагог О.Шовкуненко). 1954—66 займалася станковим живописом. Виконувала пейзажі, натюрморти, жанрові картини олією. Її твори експонувалися на всесоюзних та республіканських виставках. 1957 прийнята до Спілки художників України.

Від часу формування Клубу творчої молоді діяла разом з А.Горською, О.Заливахою, І.Світличним, Є.Сверстюком. Разом з А.Горською та ін. під керівництво Н.Світличної поглиблено вивчала українську мову й культуру.

До 150-річчя від дня народження Т.Шевченка (1964) у вестибюлі Київського університету у співавторстві з О.Заливахою, А.Горською, Г.Севрук та Г.Зубченко виконала вітраж "Возвеличу малих отих рабів німих". Шевченкові слова стали назавжди метою її творчості. За наказом партійних функціонерів, які передбачали суспільний резонанс від її твору, 18 березня 1964 на її очах вітраж знищили.

У травні 1964 разом з А.Горською була виключена зі Спілки художників України (поновлена 1966) з офіційним формулюванням "за ідейно порочний твір, який дає викривлений образ Т.Г. Шевченка".

Розробила ескізи костюмів до художнього фільму "Захар Беркут" (1970—71), успіх якого дав змогу провести першу персональну виставку. У Семикіної почав формуватися перший цикл авторських строїв, що одержав згодом назву "Ретро" (1965—76).

Читала твори "самвидаву" й "тамвидаву". Викликом режиму були її підписи на захист В.Чорновола, під листами протесту інтелігенції проти антиукраїнських дій влади. 1968 була виключена зі Спілки художників удруге. Це означало заборону одержувати замовлення через Художній фонд, брати участь у виставках, відлучало від заробітків. Кілька разів у неї намагалися забрати майстерню.

Виконала діафільми для дітей "Гайдамаки" Т.Шевченка, "Лісова пісня" Лесі Українки (разом з О.Кириченко) та "Хозяйка медной горы" П.Бажова на Київській фабриці діафільмів.

Поновлена у Спілці художників України (1988) з офіційним формулюванням "за відсутністю фактів звинувачення". У роки незалежності створила колекції одягу "Скіфський степ", "Поліська легенда", "Княжа доба", "Модерн". 1996 відбулась її персональна виставка.

Лауреакат Державної премії України ім. Т.Шевченка (1997, за колекції одягу під загальною назвою "Високий замок"), премії ім. В.Стуса Української асоціації незалежної творчої інтелігенції (2001).

Понівечені долі: репресії проти рятівників євреїв у СРСР

Одні з найбільш шанованих та визнаних у світі українців – Праведники народів Світу. На жаль, щодо деяких з них радянська влада проводила політику репресій. Про трагічні долі Праведників у СРСР.

Розстріляний «Кармелюк». Історія Степана Шагайди

«Батько сполотнів, побілів мов стіна. Поки робили обшук, перетрушуючи одяг, білизну, книги, мої іграшки, батькові й мамі не дозволяли розмовляти. І лише коли дозволили на виході попрощатися, мама запитала у батька: «Стьопо, скажи чесно, ти в чому-небудь винен?» «Присягаюся найдорожчим для мене – життям мого сина, що я ні в чому не винен!» – відповів він із сльозами в голосі».

Розстріляний у 38-му, «помер» від інфаркту у 43-му

Якщо у Вашій сім’ї, родині є свідоцтво про смерть, датоване 1950-ми роками, у якому зазначено, що Ваш репресований родич помер в 1943 році від інфаркту міокарда, то тут все ВИГАДАНО – і дата, і причина. Справжнім залишається лише сам факт смерті. Так радянська влада намагалася приховати свою участь у знищенні мільйонів людей без будь-якого слідства.

Йозеф Мислівечек та Максим Березовський: чех та українець, які підкорили музичну Італію

Долі цих двох блискучих композиторів перетнулися у щасливий для обох, сповнений надій і планів момент життя. Сталося це рівно 250 років тому – 15 травня 1771 року. Цього дня Йозеф Мислівечек та Максим Березовський складали іспит в Болонській філармонічній академії.