In memoriam. Померла художниця і дисидентка Людмила Семикіна

11 січня померла видатна художниця, майстриня декоративного мистецтва, художниця по костюмах, одна із легенд національного руху опору 1960-70-х років Людмила Семикіна.

Про це повідомив у Фейсбук Сергій Тримбач.

 

Семикіна (в усній традиції Семикінь) Людмила Миколаївна (народилася 23.08.1924) — майстриня декоративного мистецтвава, живописець. Активна учасниця руху опору, одна з організаторів (1960) і член Клубу творчої молоді. Членкиня Спілки художників України (1957, двічі виключена, поновлена 1988). Народилася у м. Одеса.

1953 закінчила живописне відділення Київського художнього інституту (педагог О.Шовкуненко). 1954—66 займалася станковим живописом. Виконувала пейзажі, натюрморти, жанрові картини олією. Її твори експонувалися на всесоюзних та республіканських виставках. 1957 прийнята до Спілки художників України.

Від часу формування Клубу творчої молоді діяла разом з А.Горською, О.Заливахою, І.Світличним, Є.Сверстюком. Разом з А.Горською та ін. під керівництво Н.Світличної поглиблено вивчала українську мову й культуру.

До 150-річчя від дня народження Т.Шевченка (1964) у вестибюлі Київського університету у співавторстві з О.Заливахою, А.Горською, Г.Севрук та Г.Зубченко виконала вітраж "Возвеличу малих отих рабів німих". Шевченкові слова стали назавжди метою її творчості. За наказом партійних функціонерів, які передбачали суспільний резонанс від її твору, 18 березня 1964 на її очах вітраж знищили.

У травні 1964 разом з А.Горською була виключена зі Спілки художників України (поновлена 1966) з офіційним формулюванням "за ідейно порочний твір, який дає викривлений образ Т.Г. Шевченка".

Розробила ескізи костюмів до художнього фільму "Захар Беркут" (1970—71), успіх якого дав змогу провести першу персональну виставку. У Семикіної почав формуватися перший цикл авторських строїв, що одержав згодом назву "Ретро" (1965—76).

Читала твори "самвидаву" й "тамвидаву". Викликом режиму були її підписи на захист В.Чорновола, під листами протесту інтелігенції проти антиукраїнських дій влади. 1968 була виключена зі Спілки художників удруге. Це означало заборону одержувати замовлення через Художній фонд, брати участь у виставках, відлучало від заробітків. Кілька разів у неї намагалися забрати майстерню.

Виконала діафільми для дітей "Гайдамаки" Т.Шевченка, "Лісова пісня" Лесі Українки (разом з О.Кириченко) та "Хозяйка медной горы" П.Бажова на Київській фабриці діафільмів.

Поновлена у Спілці художників України (1988) з офіційним формулюванням "за відсутністю фактів звинувачення". У роки незалежності створила колекції одягу "Скіфський степ", "Поліська легенда", "Княжа доба", "Модерн". 1996 відбулась її персональна виставка.

Лауреакат Державної премії України ім. Т.Шевченка (1997, за колекції одягу під загальною назвою "Високий замок"), премії ім. В.Стуса Української асоціації незалежної творчої інтелігенції (2001).

Справа капітана. За що сидів легендарний «динамівець» Костянтин Щегоцький

У різноманітних рейтингах найкращих українських футболістів усіх часів неодмінно буде це ім’я — Костянтин Щегоцький. Улюбленець київських уболівальників 1930-х, капітан «Динамо», перший в Україні гравець-орденоносець — це все про нього.

«Не Арґус, ні Гелена, ні Марія Маґдалена»: вибираємо та їмо сир по-середньовічному

Середньовічна кухня – це не лише екстравагантні страви на кшталт павича, міног чи лебедя у соусі з власної крові. Якими б дивними не видавались нам інколи люди середньовіччя, їх меню не надто відрізнялось від нашого. Пропонуємо вам уривок, де історикиня й авторка книги «Від бобра до фазана: їжа західноєвропейського Середньовіччя» Стефанія Демчук розповідає про шлях на середньовічний стіл сиру, без якого і сьогодні ми не можемо уявити свою повсякденність

«Польська» ідентичність і російське самодержавство

У перші десятиліття ХІХ століття Санкт-Петербург негласно визнавав польський характер Правобережної України, як і всіх інших територій, анексованих у Речі Посполитої. Чиновники найвищого рангу навіть використовували відповідну термінологію на кшталт: "польські губернії" чи "польські землі", причому як в усному мовленні, так і в офіційному діловодстві. Після Листопадового повстання 1831 – 1832 років ситуація кардинально змінилася: російське самодержавство розпочало тотальний наступ на "польську" ідентичність. Комплекс заходів, до якого протягом наступних десятиліть вдалася російська влада, без перебільшення, можна назвати репресіями в економічній, релігійній і гуманітарній сферах. Йдеться про русифікацію польської культури, переслідування католицької церкви, політичний тиск, заборону освіти рідною мовою, декласацію та асиміляцію шляхти.

«Чорна неділя» села Клюськ. Без білих плям

Велика трагічна історія України часів Другої світової війни складається з маленьких трагедій сіл, селищ, містечок. Без втрати невинних людських життів на території Волині не обійшлось в жодному з населених пунктів. Не оминула трагедія і невеличке мальовниче село Клюськ, розташоване в 20-ти кілометрах від Ковеля.