In memoriam. Померла художниця і дисидентка Людмила Семикіна

11 січня померла видатна художниця, майстриня декоративного мистецтва, художниця по костюмах, одна із легенд національного руху опору 1960-70-х років Людмила Семикіна.

Про це повідомив у Фейсбук Сергій Тримбач.

 

Семикіна (в усній традиції Семикінь) Людмила Миколаївна (народилася 23.08.1924) — майстриня декоративного мистецтвава, живописець. Активна учасниця руху опору, одна з організаторів (1960) і член Клубу творчої молоді. Членкиня Спілки художників України (1957, двічі виключена, поновлена 1988). Народилася у м. Одеса.

1953 закінчила живописне відділення Київського художнього інституту (педагог О.Шовкуненко). 1954—66 займалася станковим живописом. Виконувала пейзажі, натюрморти, жанрові картини олією. Її твори експонувалися на всесоюзних та республіканських виставках. 1957 прийнята до Спілки художників України.

Від часу формування Клубу творчої молоді діяла разом з А.Горською, О.Заливахою, І.Світличним, Є.Сверстюком. Разом з А.Горською та ін. під керівництво Н.Світличної поглиблено вивчала українську мову й культуру.

До 150-річчя від дня народження Т.Шевченка (1964) у вестибюлі Київського університету у співавторстві з О.Заливахою, А.Горською, Г.Севрук та Г.Зубченко виконала вітраж "Возвеличу малих отих рабів німих". Шевченкові слова стали назавжди метою її творчості. За наказом партійних функціонерів, які передбачали суспільний резонанс від її твору, 18 березня 1964 на її очах вітраж знищили.

У травні 1964 разом з А.Горською була виключена зі Спілки художників України (поновлена 1966) з офіційним формулюванням "за ідейно порочний твір, який дає викривлений образ Т.Г. Шевченка".

Розробила ескізи костюмів до художнього фільму "Захар Беркут" (1970—71), успіх якого дав змогу провести першу персональну виставку. У Семикіної почав формуватися перший цикл авторських строїв, що одержав згодом назву "Ретро" (1965—76).

Читала твори "самвидаву" й "тамвидаву". Викликом режиму були її підписи на захист В.Чорновола, під листами протесту інтелігенції проти антиукраїнських дій влади. 1968 була виключена зі Спілки художників удруге. Це означало заборону одержувати замовлення через Художній фонд, брати участь у виставках, відлучало від заробітків. Кілька разів у неї намагалися забрати майстерню.

Виконала діафільми для дітей "Гайдамаки" Т.Шевченка, "Лісова пісня" Лесі Українки (разом з О.Кириченко) та "Хозяйка медной горы" П.Бажова на Київській фабриці діафільмів.

Поновлена у Спілці художників України (1988) з офіційним формулюванням "за відсутністю фактів звинувачення". У роки незалежності створила колекції одягу "Скіфський степ", "Поліська легенда", "Княжа доба", "Модерн". 1996 відбулась її персональна виставка.

Лауреакат Державної премії України ім. Т.Шевченка (1997, за колекції одягу під загальною назвою "Високий замок"), премії ім. В.Стуса Української асоціації незалежної творчої інтелігенції (2001).

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.