Спецпроект

Українську концепцію меморіалізації Бабиного Яру презентують у лютому - експерт

Завершений текст концепції комплексної меморіалізації Бабиного Яру, напрацьований Робочою групою при Інституті історії України НАНУ, буде презентовано у лютому цього року.

Про це на пресконференції повідомив професор, доктор історичних наук, заступник голови Робочої групи Олександр Лисенко, передає кореспондент Укрінформу.

 

"Концепцію ми презентували 6 лютого 2019 року в Укрінформі. 7 травня її було затверджено Вченою радою Інституту історії України НАНУ, а потім Вченою радою заповідника. Вона пройшла наукову експертизу, до якої було залучено більше 20 провідних фахівців з усього світу – від США до Південної Кореї – та провідних спеціалістів з цієї проблематики в Україні.

Більш ніж пів року ми працювали над урахуванням і корекцією окремих положень, пунктів і термінів концепції. Робота над корекцією документа завершується. І ми сподіваємося, що в лютому вона буде презентована і широкій громадськості, і науковому середовищу, і представникам істеблішменту в Україні", - сказав Лисенко.

Він наголосив, що концепція Робочої групи базується на кількох ключових засадах. По-перше – контрольний пакет акцій на меморіалізацію Бабиного Яру має належати не громадським об'єднанням чи корпоративним гравцям і приватним проєктам з необмеженими імпровізаціями, а державі Україна.

По-друге, меморіалізація цього місця пам'яті повинна мати інклюзивний характер, сприяти припиненню війн пам'яті та консолідації української політичної нації, що не означає будь-якого применшення трагедії Голокосту.

По-третє, на території Меморіалу не можуть будуватися капітальні споруди.

Історик зазначив, що в положеннях концепції йдеться про те, що не приватні фонди мають запрошувати до свого складу представників держави Україна, а навпаки – держава Україна має створити такі інституції, які будуть керувати процесами меморіалізації Бабиного Яру і співпрацювати з громадськими об'єднаннями, меценатами, благодійниками.

Лисенко розповів, що концепція комплексного розвитку меморіалізації Бабиного Яру з розширенням меж Національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр" передбачає створення меморіального комплексу у складі меморіального парку "Бабин Яр – Дорогожицький некрополь", меморіального Музею Бабиного Яру та українського Музею Голокосту.

"Але наша принципова позиція полягає в тому, що на першому етапі ми маємо створити тимчасову експозицію музею Бабиного Яру у конторі єврейського кладовища, а з часом держава має взяти на себе спорудження за межами Бабиного Яру двох самостійних музеїв, але пов'язаних тематично, - Бабиного Яру та Голокосту.

Український Музей Голокосту покликаний інтегрувати Бабин Яр до іншого виміру – загальноєвропейської трагедії нацистського геноциду єврейського народу з акцентованою увагою до подій на українських землях, має представити українську візію Голокосту та українську історичну пам'ять про нього", - наголосив Лисенко.

Водночас він зауважив, що навколо меморіалізації Бабиного Яру склалася парадоксальна ситуація, що спричинила гостру стурбованість громадськості й наукових кіл.

"Існують два проєкти меморіалізації ландшафту Бабиного Яру. Це приватний російський проєкт, який здобув державну підтримку. А з іншого боку, це державний проєкт, який спирається на підтримку громадськості, а не держави. Цей парадокс все більше наповнюється конфліктогенним потенціалом, оскільки йдеться не просто про певне місце пам'яті, яких багато в кожній державі.

Йдеться про особливе місце, яке стало символом колективної трагедії – символом Голокосту в Україні. І напевне Бабин Яр ніколи не став би тим символом, якби тут нацисти не розстріляли десятки тисяч євреїв.

Але в цьому місці були розстріляні не тільки київські євреї. Тут полягли за роки окупації і радянські військовополонені, і представники українського самостійницького руху, і учасники радянського руху опору. Тобто це місце колективної трагедії і так само це місце колективної пам'яті.

Це місце соціальної солідарності людей, які усвідомлюють, що ця трагедія не роз'єднала, а об'єднала людей, що пережили війну. І так само пам'ять про війну має об'єднувати, а не роз'єднувати українське суспільство", - зазначив науковець.

Лисенко додав, що від самого початку автори поставили собі за мету створити таку концепцію меморіалізації Бабиного Яру, яка б відображала інтереси суверенної української держави й української політичної нації.


Нагадуємо, що в Україні в останні роки загострилося протистояння між двома проєктами комплексної меморіалізації Бабиного Яру, і якщо український є державним, то російський – приватний, підкладений Путіним. Таке переконання висловив відомий український інтелектуал, дисидент, колишній політв'язень, учасник Ініціативної групи "Першого грудня", співпрезидент Вааду України Йосиф Зісельс.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.