Спецпроект

Українську концепцію меморіалізації Бабиного Яру презентують у лютому - експерт

Завершений текст концепції комплексної меморіалізації Бабиного Яру, напрацьований Робочою групою при Інституті історії України НАНУ, буде презентовано у лютому цього року.

Про це на пресконференції повідомив професор, доктор історичних наук, заступник голови Робочої групи Олександр Лисенко, передає кореспондент Укрінформу.

 

"Концепцію ми презентували 6 лютого 2019 року в Укрінформі. 7 травня її було затверджено Вченою радою Інституту історії України НАНУ, а потім Вченою радою заповідника. Вона пройшла наукову експертизу, до якої було залучено більше 20 провідних фахівців з усього світу – від США до Південної Кореї – та провідних спеціалістів з цієї проблематики в Україні.

Більш ніж пів року ми працювали над урахуванням і корекцією окремих положень, пунктів і термінів концепції. Робота над корекцією документа завершується. І ми сподіваємося, що в лютому вона буде презентована і широкій громадськості, і науковому середовищу, і представникам істеблішменту в Україні", - сказав Лисенко.

Він наголосив, що концепція Робочої групи базується на кількох ключових засадах. По-перше – контрольний пакет акцій на меморіалізацію Бабиного Яру має належати не громадським об'єднанням чи корпоративним гравцям і приватним проєктам з необмеженими імпровізаціями, а державі Україна.

По-друге, меморіалізація цього місця пам'яті повинна мати інклюзивний характер, сприяти припиненню війн пам'яті та консолідації української політичної нації, що не означає будь-якого применшення трагедії Голокосту.

По-третє, на території Меморіалу не можуть будуватися капітальні споруди.

Історик зазначив, що в положеннях концепції йдеться про те, що не приватні фонди мають запрошувати до свого складу представників держави Україна, а навпаки – держава Україна має створити такі інституції, які будуть керувати процесами меморіалізації Бабиного Яру і співпрацювати з громадськими об'єднаннями, меценатами, благодійниками.

Лисенко розповів, що концепція комплексного розвитку меморіалізації Бабиного Яру з розширенням меж Національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр" передбачає створення меморіального комплексу у складі меморіального парку "Бабин Яр – Дорогожицький некрополь", меморіального Музею Бабиного Яру та українського Музею Голокосту.

"Але наша принципова позиція полягає в тому, що на першому етапі ми маємо створити тимчасову експозицію музею Бабиного Яру у конторі єврейського кладовища, а з часом держава має взяти на себе спорудження за межами Бабиного Яру двох самостійних музеїв, але пов'язаних тематично, - Бабиного Яру та Голокосту.

Український Музей Голокосту покликаний інтегрувати Бабин Яр до іншого виміру – загальноєвропейської трагедії нацистського геноциду єврейського народу з акцентованою увагою до подій на українських землях, має представити українську візію Голокосту та українську історичну пам'ять про нього", - наголосив Лисенко.

Водночас він зауважив, що навколо меморіалізації Бабиного Яру склалася парадоксальна ситуація, що спричинила гостру стурбованість громадськості й наукових кіл.

"Існують два проєкти меморіалізації ландшафту Бабиного Яру. Це приватний російський проєкт, який здобув державну підтримку. А з іншого боку, це державний проєкт, який спирається на підтримку громадськості, а не держави. Цей парадокс все більше наповнюється конфліктогенним потенціалом, оскільки йдеться не просто про певне місце пам'яті, яких багато в кожній державі.

Йдеться про особливе місце, яке стало символом колективної трагедії – символом Голокосту в Україні. І напевне Бабин Яр ніколи не став би тим символом, якби тут нацисти не розстріляли десятки тисяч євреїв.

Але в цьому місці були розстріляні не тільки київські євреї. Тут полягли за роки окупації і радянські військовополонені, і представники українського самостійницького руху, і учасники радянського руху опору. Тобто це місце колективної трагедії і так само це місце колективної пам'яті.

Це місце соціальної солідарності людей, які усвідомлюють, що ця трагедія не роз'єднала, а об'єднала людей, що пережили війну. І так само пам'ять про війну має об'єднувати, а не роз'єднувати українське суспільство", - зазначив науковець.

Лисенко додав, що від самого початку автори поставили собі за мету створити таку концепцію меморіалізації Бабиного Яру, яка б відображала інтереси суверенної української держави й української політичної нації.


Нагадуємо, що в Україні в останні роки загострилося протистояння між двома проєктами комплексної меморіалізації Бабиного Яру, і якщо український є державним, то російський – приватний, підкладений Путіним. Таке переконання висловив відомий український інтелектуал, дисидент, колишній політв'язень, учасник Ініціативної групи "Першого грудня", співпрезидент Вааду України Йосиф Зісельс.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

Три роки війни в Україні: погляд військового репортера з Словенії

"Буча - це українська Сребреніца", - каже Боштян Відемшек. Словенський військовий репортер збирає матеріал для нової книги, у якій сучасна російсько-українська війна зіставляється з Першою світовою, а усі події планує висвітлювати лише в теперішньому часі. Нещодавно журналіст відвідав Ужгород, після чого опублікував у словенській газеті "Дело" статтю про війну в Україні. Публікуємо її в перекладі українською мовою.

Спілка Української Молоді. Як 100 років тому у Києві було створено, а потім знищено студентське підпілля

СУМ заявив про себе в травні 1926-го. В Парижі загинув Симон Петлюра і юнаки вирішили про це розголосити. Ввечері 30 травня в Софійському Соборі відправляли панахиду на пошану 10-ліття смерті Івана Франка. Микола роздрукував близько 100 листівок, розміром 5 х 15 см, зі словами: "Люди, Укранці! Знову пролилася невинна кров кращого сина України. Доки-ж терпіти. Схаменіться, будьте люди...". На кінець відправи Павлушков, Матушевський та Бобир кинули з хорів листівки у натовп.

"Вільне місто" під орудою Нестора Махна і повсякдення революції. Фрагмент книжки "Дніпро. Біографія великого міста в степу"

Махновські війська тричі захоплювали Катеринослав. Вони повністю контролювали місто протягом шести тижнів у листопаді–грудні 1919 року. Щойно Махно увійшов до Катеринослава, як той був проголошений "вільним містом" під захистом Революційно-повстанської армії. Жителів закликали "припинити бути міщанами й обивателями" та "сміливо і рішуче стати до справи будівництва нового життя на рівних, справедливих і розумних началах".