Спецпроект

Українську концепцію меморіалізації Бабиного Яру презентують у лютому - експерт

Завершений текст концепції комплексної меморіалізації Бабиного Яру, напрацьований Робочою групою при Інституті історії України НАНУ, буде презентовано у лютому цього року.

Про це на пресконференції повідомив професор, доктор історичних наук, заступник голови Робочої групи Олександр Лисенко, передає кореспондент Укрінформу.

 

"Концепцію ми презентували 6 лютого 2019 року в Укрінформі. 7 травня її було затверджено Вченою радою Інституту історії України НАНУ, а потім Вченою радою заповідника. Вона пройшла наукову експертизу, до якої було залучено більше 20 провідних фахівців з усього світу – від США до Південної Кореї – та провідних спеціалістів з цієї проблематики в Україні.

Більш ніж пів року ми працювали над урахуванням і корекцією окремих положень, пунктів і термінів концепції. Робота над корекцією документа завершується. І ми сподіваємося, що в лютому вона буде презентована і широкій громадськості, і науковому середовищу, і представникам істеблішменту в Україні", - сказав Лисенко.

Він наголосив, що концепція Робочої групи базується на кількох ключових засадах. По-перше – контрольний пакет акцій на меморіалізацію Бабиного Яру має належати не громадським об'єднанням чи корпоративним гравцям і приватним проєктам з необмеженими імпровізаціями, а державі Україна.

По-друге, меморіалізація цього місця пам'яті повинна мати інклюзивний характер, сприяти припиненню війн пам'яті та консолідації української політичної нації, що не означає будь-якого применшення трагедії Голокосту.

По-третє, на території Меморіалу не можуть будуватися капітальні споруди.

Історик зазначив, що в положеннях концепції йдеться про те, що не приватні фонди мають запрошувати до свого складу представників держави Україна, а навпаки – держава Україна має створити такі інституції, які будуть керувати процесами меморіалізації Бабиного Яру і співпрацювати з громадськими об'єднаннями, меценатами, благодійниками.

Лисенко розповів, що концепція комплексного розвитку меморіалізації Бабиного Яру з розширенням меж Національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр" передбачає створення меморіального комплексу у складі меморіального парку "Бабин Яр – Дорогожицький некрополь", меморіального Музею Бабиного Яру та українського Музею Голокосту.

"Але наша принципова позиція полягає в тому, що на першому етапі ми маємо створити тимчасову експозицію музею Бабиного Яру у конторі єврейського кладовища, а з часом держава має взяти на себе спорудження за межами Бабиного Яру двох самостійних музеїв, але пов'язаних тематично, - Бабиного Яру та Голокосту.

Український Музей Голокосту покликаний інтегрувати Бабин Яр до іншого виміру – загальноєвропейської трагедії нацистського геноциду єврейського народу з акцентованою увагою до подій на українських землях, має представити українську візію Голокосту та українську історичну пам'ять про нього", - наголосив Лисенко.

Водночас він зауважив, що навколо меморіалізації Бабиного Яру склалася парадоксальна ситуація, що спричинила гостру стурбованість громадськості й наукових кіл.

"Існують два проєкти меморіалізації ландшафту Бабиного Яру. Це приватний російський проєкт, який здобув державну підтримку. А з іншого боку, це державний проєкт, який спирається на підтримку громадськості, а не держави. Цей парадокс все більше наповнюється конфліктогенним потенціалом, оскільки йдеться не просто про певне місце пам'яті, яких багато в кожній державі.

Йдеться про особливе місце, яке стало символом колективної трагедії – символом Голокосту в Україні. І напевне Бабин Яр ніколи не став би тим символом, якби тут нацисти не розстріляли десятки тисяч євреїв.

Але в цьому місці були розстріляні не тільки київські євреї. Тут полягли за роки окупації і радянські військовополонені, і представники українського самостійницького руху, і учасники радянського руху опору. Тобто це місце колективної трагедії і так само це місце колективної пам'яті.

Це місце соціальної солідарності людей, які усвідомлюють, що ця трагедія не роз'єднала, а об'єднала людей, що пережили війну. І так само пам'ять про війну має об'єднувати, а не роз'єднувати українське суспільство", - зазначив науковець.

Лисенко додав, що від самого початку автори поставили собі за мету створити таку концепцію меморіалізації Бабиного Яру, яка б відображала інтереси суверенної української держави й української політичної нації.


Нагадуємо, що в Україні в останні роки загострилося протистояння між двома проєктами комплексної меморіалізації Бабиного Яру, і якщо український є державним, то російський – приватний, підкладений Путіним. Таке переконання висловив відомий український інтелектуал, дисидент, колишній політв'язень, учасник Ініціативної групи "Першого грудня", співпрезидент Вааду України Йосиф Зісельс.

Леся Українка: про що не пишуть у підручниках

Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю…

Генерал Олександр Удовиченко. Представник розвідки УНР у Франції

Генерал-полковник Армії УНР Олександр Удовиченко по праву входить до військової еліти Української революції 1917–1921 років. Він командував Третьою залізною стрілецькою дивізією, що вважалася однією з найбоєздатніших частин Армії УНР, обіймав низку інших відповідальних посад в українській армії і зажив слави вмілого й відважного командира.

Забути майдан?

«Ніколи більше», «Ми завжди пам’ятатимемо» – слова, які найчастіше чуємо у громадянських епітафіях, політичних заявах, телевізійних новинах, на комеморативних церемоніях, у меморіальному, музейному чи освітньому просторі

Неофіти українства: Софія Русова

Українці, які зреклися своєї мови та історії, на жаль, не є чимось винятковим для нашого народу. Таких було багато і триста, і сто років тому. Вистачає їх в Україні й сьогодні. З іншого боку ми дуже мало знаємо і говоримо про тих, хто, не будучи українцем за походженням, став ним за переконанням. Таких людей в нашій історії було чимало. Зазвичай ми якось буденно констатуємо неукраїнське походження окремих представників української еліти, згадуємо про це якось між іншим, як про таку собі дивакуватість - от, мовляв, і таке буває