"Наш біло-червоно-білий прапор" - заява білоруських істориків

Білоруські історики виступають на захист біло-червоно-білого прапора Білорусі, який може потрапити під заборону режиму Лукашенка

 

Заява

У зв'язку з початком пропагандистської кампанії режимом Лукашенко щодо заборони біло-червоно-білого прапора в Республіці Білорусь, ми, білоруські історики, заявляємо:

Біло-червоно-білий прапор є національним та державним білоруським символом. Він був затверджений у 1917 році усіма білоруськими національними організаціями і став державним у 1918 році, наприкінці Першої світової війни, коли нові держави, що постали на руїнах імперій, затверджували свої державні символи.

Наша національна держава, Білоруська Народна Республіка, прийняла державний герб - стародавню Погоню та державний прапор - біло-червоно-білий, відповідно до білоруських народних та історичних традицій.

За минуле століття біло-червоно-білий прапор став духовним надбанням і моральною цінністю для мільйонів білорусів, незалежно від їх політичних поглядів. У 1930 році відомий комуністичний поет Максим Танк писав:

Глядзіце ў будучыню смела!
Настаў доўгачаканы час,
Пад сцягам бел-чырвона-белым
Чакае перамога нас.


Використання національних символів колаборантами під час Другої світової війни було поширеним явищем у Європі і не могло призвести до дискредитації цих символів. Ми бачимо як держави з подібним історичним досвідом, такі як Росія, Україна, Франція, Литва, Латвія, Хорватія, Норвегія, Данія та інші, вшановують свої національні прапори.

У вересні 1991 року Верховна Рада БРСР затвердила біло-червоно-білий прапор державним прапором Республіки Білорусь. У 1994 році саме за нього присягнув новообраний президент Лукашенко.

Сьогоднішня офіційна пропагандистська кампанія з дискредитації та заборони національного та державного символу Білорусі біло-червоно-білого прапора не має історичного обґрунтування, що призводить до розколу в суспільстві і розпалювання ворожнечі між громадянами Білорусі
Організатори та учасники цієї кампанії повинні нести відповідальність не тільки перед судом історії, а й юридично.


Заяву підписали уже більше 700 істориків.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.