У Празі встановили меморіальну таблицю науковцю Петру Зленку, що був замордований совєтами

6 травня на фасаді будинку №38 по вул. Лужицькій у Празі було встановлено меморіальну таблицю українському бібліографу, публіцисту та видавцеві, колишньому співробітнику празької Слов’янської бібліотеки Петру Зленку. За цієї адресою науковець проживав до арешту радянським НКВД у 1945 році.

Про це повідомляє Посольство України у Чеській Республіці у Фейсбук.

 

Петро Зленко помер у 1954 році в одному з таборів радянського ГУЛАГу. Місце його поховання досі не відоме.

Таблицю встановлено в рамках проєкту "Остання адреса", метою якого є увічнення пам'яті тих, хто стали жертвами сталінського терору. Дошку спільно відкрили посол України в Чехії Євген Перебийніс, директор Слов'янської бібліотеки Лукаш Бабка, співробітники чеського Інституту досліджень тоталітарних режимів Адам Граділек та Ян Дворжак, а також племінник Петра Зленка – Іван Брезіна.

Петро Зленко народився в містечку Старокостянтинів на Волині в 1891 році. Навчався спершу в Університеті святого Володимира у Києві, згодом в артилерійській школі в Одесі, звідки був призваний до армії.

Служив старшиною спершу в російській, а згодом в армії УНР. У вирі національно-визвольних змагань опинився, як і багато інших його співвітчизників, у Празі, де з фінансовою допомогою Чехословацької держави закінчив Державну школу бібліотекарів та Український високий педагогічний інститут у Празі.

З 1936 року і до арешту працював каталогізатором у Слов'янській бібліотеці в Празі. Паралельно займався активною видавничою та науковою діяльністю – видавав у Празі "Український журнал", писав і друкував власні наукові статті, був членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка та Пласту, брав активну участь в житті української міжвоєнної діаспори в Чехословаччині. Особистий архів Петра Зленка знаходиться на збереженні в Слов'янській бібліотеці в Празі.

Доля Петра Зленка – не поодинокий випадок. Десятки українців, більшість з яких у травні 1945-го року вже мали чехословацьке громадянство, були заарештовані й насильно вивезені до Радянського Союзу. Деяким з них вдалося повернутися до Праги після відбування багаторічних термінів, проте більшість були страчені, закатовані або ж померли в таборах, а місце їхнього останнього відпочинку так і залишається невідомим.

Під час заходу Євген Перебийніс закликав чеський осередок "Останньої адреси" продовжити роботу з вшанування пам'яті українців – жертв комуністичного терору в Чехословаччині і висловив готовність посольства активно підключитися до цієї роботи.

Українська культура у листівках і платівках діаспори

Українська листівка як засіб комунікації в українській повоєнній діаспорі представляє не тільки унікальне мистецьке явище, а як на мене, і мовну, лінгвістичну цінність. У час повоєнного тоталітаризму поштівки та музичні диски з українською музикою перетворилися на засіб підтримки рідних та близьких, як на поселеннях так і в Україні.

Останні форпости “русского міра” на Одещині

Останнім часом Україна завдяки наполегливій праці істориків, публіцистів, журналістів і блогерів розбірливіше дивиться на власну минувшину. Тепер без особливих зусиль середньостатистичний школяр “на пальцях” може пояснити, що Чорне море не копали древні “укри”, українську мову не вигадували в “австро-угорському генштабі”, Ленін не те, щоби не “зробив Україну”, а й узагалі тут ніколи не бував. І, найголовніше, як виявилося, не сучасні українські можновладці “переписують історію”. Її переписали радянські історики-фантасти, а нині їхню справу продовжують російські неоімперські пропагандисти.

Харківські адреси Миколи Міхновського

Де мешкав і працював Микола Міхновський у Харкові? Це важливе питання для належного вшанування пам’яті основоположника української незалежності (самостійності) досі належним чином не досліджене. В Харкові, зокрема, дотепер немає йому пам’ятника.

Молоде життя Євгена Побігущого-Рена

Незважаючи на польську займанщину, українське життя в Коломиї, зглядно у молоді, дуже активне і рухливе. Діють у місті два українські покоління – батьки молодих людей, і вони самі – нове покоління українських патріотів. Оці "молоді" страждають від програної боротьби батьків, їхнього сидіння і квиління про те, що треба змиритися з фактичним станом. Натомість молоді час від часу все голосніше ставлять своїм завданням визволення рідної землі від окупантів і загарбників, особливо ті, що вже воювали за Україну