У Празі встановили меморіальну таблицю науковцю Петру Зленку, що був замордований совєтами

6 травня на фасаді будинку №38 по вул. Лужицькій у Празі було встановлено меморіальну таблицю українському бібліографу, публіцисту та видавцеві, колишньому співробітнику празької Слов’янської бібліотеки Петру Зленку. За цієї адресою науковець проживав до арешту радянським НКВД у 1945 році.

Про це повідомляє Посольство України у Чеській Республіці у Фейсбук.

 

Петро Зленко помер у 1954 році в одному з таборів радянського ГУЛАГу. Місце його поховання досі не відоме.

Таблицю встановлено в рамках проєкту "Остання адреса", метою якого є увічнення пам'яті тих, хто стали жертвами сталінського терору. Дошку спільно відкрили посол України в Чехії Євген Перебийніс, директор Слов'янської бібліотеки Лукаш Бабка, співробітники чеського Інституту досліджень тоталітарних режимів Адам Граділек та Ян Дворжак, а також племінник Петра Зленка – Іван Брезіна.

Петро Зленко народився в містечку Старокостянтинів на Волині в 1891 році. Навчався спершу в Університеті святого Володимира у Києві, згодом в артилерійській школі в Одесі, звідки був призваний до армії.

Служив старшиною спершу в російській, а згодом в армії УНР. У вирі національно-визвольних змагань опинився, як і багато інших його співвітчизників, у Празі, де з фінансовою допомогою Чехословацької держави закінчив Державну школу бібліотекарів та Український високий педагогічний інститут у Празі.

З 1936 року і до арешту працював каталогізатором у Слов'янській бібліотеці в Празі. Паралельно займався активною видавничою та науковою діяльністю – видавав у Празі "Український журнал", писав і друкував власні наукові статті, був членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка та Пласту, брав активну участь в житті української міжвоєнної діаспори в Чехословаччині. Особистий архів Петра Зленка знаходиться на збереженні в Слов'янській бібліотеці в Празі.

Доля Петра Зленка – не поодинокий випадок. Десятки українців, більшість з яких у травні 1945-го року вже мали чехословацьке громадянство, були заарештовані й насильно вивезені до Радянського Союзу. Деяким з них вдалося повернутися до Праги після відбування багаторічних термінів, проте більшість були страчені, закатовані або ж померли в таборах, а місце їхнього останнього відпочинку так і залишається невідомим.

Під час заходу Євген Перебийніс закликав чеський осередок "Останньої адреси" продовжити роботу з вшанування пам'яті українців – жертв комуністичного терору в Чехословаччині і висловив готовність посольства активно підключитися до цієї роботи.

Опіум, вбивства, валютні спекуляції: китайські таємні організації в радянській Україні

Для більшості маловідомим залишається факт, що у першій половині XX cтоліття в Україні існувала доволі помітна китайська діаспора. Китайці оселилися в багатьох містах та навіть селах переважно на півдні та сході країни, а райони, де вони колись компактно проживали, до сих пір в народі називаються "шанхаями". Там, де виникали китайські діаспори, неодмінно з'являлися і злочинні угруповання та таємні містичні братства, більш відомі в масовій культурі як тріади.

Від символу до імені: у пошуку власних моделей військового цвинтаря

Присвячені невідомому солдату монументи можна знайти у Франції, США, Британії, Канаді та інших країнах умовного Заходу. Зрештою, традиція символічних і цілком реальних могил невідомих солдатів народилася саме у Західній Європі. Асоціація могили невідомого солдата з Радянським Союзом радше пов'язана з зацикленістю політики пам'яті сучасної Росії на Другій світовій війні, ніж із якоюсь особливою прихильністю радянців до невідомих солдатів.

Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов’язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров’ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність.

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".