Ніхто з нащадків болгар, депортованих із Криму, так і не зміг повернутися – експерт

Ніхто з нащадків болгар, висланих в 1944 році з Кримського півострова, не зміг повернутися на Батьківщину – це стало результатом репресивної політики СРСР щодо депортованих із Криму.

Про це на круглому столі в Укрінформі повідомила кандидат юридичних наук, адвокат, член Правління ГО "Київське товариство болгарської культури "РОДОЛЮБІЄ ім. професора Івана Стоянова" Катерина Ілєкчієва

 

"На 90-і роки з самих переселенців-болгар або їх нащадків практично ніхто не повернувся до Криму і практично ніхто не відновив своє коріння в Криму", - сказала Ілєкчієва.

За її словами, через кілька років після депортації болгар, також як і представникам інших народів, депортованих із Криму, заборонялося приїжджати і селитися в Криму.

"Ніхто не міг повертатися на територію Криму довгий період часу, правила були для всіх однакові. Болгари селилися на Кубані, в Херсонській, Запорізькій і Миколаївській областях. Також як і інші народи, болгари не мали права на репарацію", - зазначила Ілекчієва.

За її даними, представники болгарського народу були депортовані до Башкирії, в Марійську АРСР, в Кемеровську, Молотовську, Свердловську та Кіровську області РФ, а також в Гур'євську область Казахстану.

У місцях депортації всього було зареєстровано 12 465 болгар різного віку. Як зазначила Ілекчієва, "станом на 1 жовтня 1948 роки смертність серед виселених з Криму представників усіх національностей була вище народжуваності в 6,8 разів".

За словами Ілекчієвої, в місцях депортації болгари в основному асимілювалися з росіянами. Згідно з останнім переписом населення, в Росії проживають трохи більше 3,5 тис. болгар.

Експерт назвала геноцидом політику переслідування і знищення депортованих із Криму болгар і висловилася про необхідність притягнення до відповідальності за злочини проти народів правонаступника СРСР – Росію.

Як звільняли Харків у серпні 1943-го

Німці атакували на світанку 29 серпня 1943-го позиції 69-ї армії. До вечора стало очевидно, що це відволікаючий маневр для забезпечення відступу військ із Харкова та його передмість. Вже до вечора цього дня, не зустрічаючи значного опору, були звільнені Люботин, Гіївка, Березове, Південний, Пісочин, Нова Баварія, станція Основа, Високий. Саме цей день і треба вважати датою визволення Харкова.

Українське державотворення літа 1941-го. Міфи та факти

Сам факт відновлення української влади після тривалої окупації мав суттєвий вплив на свідомість населення. Історик та дисидент, уродженець Волині Валентин Мороз згадував: "Перша половина мого життя була сформована двома прапорами під час проголошення української самостійності в 1941 році. Ці два українські прапори в рідному селі збереглися на ціле життя, давали вогонь витерпіти і перемогти".

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.