На Рівненщині перепоховали останки жертв НКВД. ФОТО

10 листопада у місті Костопіль Рівненської області відбулась урочиста церемонія перепоховання останків 25 людей, які стали жертвами НКВД.

Про це повідомляє Український інститут національної пам'яті.

 
Фото: Павла Подобєда

Понад 70 років мешканці Костополя не знали про масове захоронення жертв радянських карально-репресивних органів на території місцевої військової частини.

Підтвердити чутки і перекази старожилів вдалось завдяки зверненню до Українського інституту національної пам'яті рівнянина Юрія Гака, який повідомив, що на початку 1990-х років, під час земляних робіт на подвір'ї колишньої частини НКВД, були виявлені людські останки. Яму зі страшною знахідкою закопали. Дослідження розпочали у 2020 р. з ініціативи і коштом Українського інституту національної пам'яті.

Фахівець Меморіально-пошукового центру "Доля" Володимир Харчук, який здійснював дослідження ділянки пояснює: "В тюрмі проводили допити з катуваннями, є сліди того, що ці люди зазнали тортур, а потім їх розстріляли".

 
Фото: Павла Подобєда

"Загалом вдалось ексгумувати останки 25 осіб, які були страчені НКВД у 1944-1947 роках. Серед них – вояки УПА і звичайні цивільні – зокрема жінки та діти. Вбивали ударами кольби або пострілом в голову. На жаль, встановити імен жертв радянських карателів не вдалося", – розповідає директор Меморіально-пошукового центру "Доля" Святослав Шеремета.

Антрополог Ольга Мінейко пояснює, що на обстеженій ділянці були виявлені останки 12 чоловіків, 10 жінок і трьох неповнолітніх дітей віком приблизно 10, 12 та 17 років. Можливо, вони були членами сімей повстанців. Дослідження показали, що особливо жорстокого поводження в тюрмі зазнали жінки. Усіх розстріляних кинули в яму долілиць і закопали.

Церемонія перепоховання відбулась за участі почесної варти Збройних Сил України, представників Українського інституту національної пам'яті, депутатського корпусу Костопільської міської ради, ветеранів російсько-української війни і громадськості.

 
Фото: Павла Подобєда

"Історики знають багато про радянську окупацію із документів. Однак сьогоднішня подія розповідає нам про окупацію не в цифрах чи абстрактних виразах, а в людських долях. Одна справа, коли ти знаєш, що російські більшовики окупували УНР, а через 20 років – і Західну Україну.

Натомість, коли стоїш над розстрільною ямою, в якій не лише українські повстанці, але й жінки та діти – зникають будь-які сумніви: Радянський Союз, як і Третій Рейх – це окупаційний режим, який і поводився відповідно на українських землях", – розповідає начальник відділу обліку та збереження місць пам'яті Українського інституту національної пам'яті Павло Подобєд.

 
Фото: Павла Подобєда

Поховали віднайдених жертв НКВД у 25 окремих трунах на Костопільському міському кладовищі, поряд із захисниками, які загинули на сучасній російсько-українській війні.

Чин погребіння був відправлений духовенством Православної Церкви України. В останню путь проводжали незнаних земляків із військовою сальвою, під виконання Державного Гімну України.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.