У Харкові перейменували низку вулиць на честь загиблих українських героїв

Харківська міська рада 13 червня перейменувала низку вулиць, пов’язаних із країною-агресором Росією і СРСР, на честь загиблих захисників України.

Про це  повідомив у Telegram міський голова Ігор Терехов.

Три вулиці та безіменний сквер у Харкові перейменували на честь загиблих захисників України:

  • вулиця Плеханівська — вулиця Георгія Тарасенка (лідер добровольчого формування Фрайкор);
  • вулиця Державінська — вулиця Дмитра Коцюбайла (командир батальйону Вовки Да Вінчі);
  • вулиця Броненосця Потьомкіна — вулиця Олега Громадського (комбат і нацгвардієць, полковник);
  • безіменний сквер на вулиці Конторській — сквер імені Владислави Черних (бойова медикиня підрозділу Хартія).

"Ці герої загинули за всіх нас. За свободу Харкова. За незалежність України. І вони гідні того, щоб бути увічненими в пам'яті людей назавжди", — написав Терехов.

Парк Горького тепер буде офіційно називатися Центральним парком культури і відпочинку — як заявив мер, "ця назва давно прижилася серед харків'ян".

Терехов уточнив, що харків'янам, які живуть на вулицях із новими назвами, не потрібно змінювати прописку і документи про право власності.

"Усі топонімічні рішення щодо перейменування вулиць і скверів ухвалені депутатами міської ради одноголосно. Подальша робота в цьому напрямку триває", — додав він.

 

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.