АНОНС: Публічний діалог "Викрадення дітей – складова геноциду українців"

Музей Голодомору ініціює проведення 5 червня публічного діалогу "Викрадення дітей – складова геноциду українців".

Про це інформує Музей Голодомору.

У ході війни проти України росія здійснює злочин геноциду, прагнучи знищити українську націю. Однією зі складових геноцидної політики рашистів є викрадення українських дітей. Їх примусово переміщують на територію країни-терориста та передають на виховання до чужого середовища. Ключова мета означених дій – знищення самоідентифікації дітей як українців, перетворення їх на частину російської національної групи, що прямо порушує Статтю ІІ Конвенції ООН "Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього". Правда про злочини москви потребує якомога ширшого оприлюднення та осмислення як в Україні, так і за її межами. 

Говоритимемо про те, чому примусові переміщення українських дітей з правової точки зору є складовою геноциду; як російські загарбники на практиці здійснюють викрадення дітей з окупованих українських територій впродовж 2014—2024 рр.; про їхнє повсякденне становище та подальшу долю в умовах російської неволі; про політику москви щодо їхньої індоктринації та мілітаризації; про кроки, що здійснює Українська держава, аби повернути дітей з росії; про роль громадських волонтерських організацій та міжнародного співтовариства у процесі порятунку українських дітей; а також про те, як сучасна антиукраїнська політика рашистів корелюється зі злочинними діями комуністичного тоталітарного режиму.

Спікери:

Дар'я Герасимчук, радниця-уповноважена Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації

Катерина Рашевська, юристка Регіонального центру прав людини

Онисія Синюк, правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA

Нані Гогохія, кандидатка історичних наук, Луганський національний університет ім. Т. Шевченка

Михайло Костів, доктор філософії в галузі історії, завідувач відділу дослідження геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів Музею Голодомору

Коли: 5 червня, середа, 11:00

Де: Зала пам'яті Музею Голодомору (вул. Лаврська, 3)

Щоб долучитися, реєструйтеся: https://salo.li/2E72A5e

 

Пужники. У пошуках правди

Села Пужники, що на Тернопільщині, ви не знайдете на карті України. І проблема не в тому, що топографи забули про нього, чи воно занадто маленьке, щоб бути нанесеним. Його більше не існує, як і багато сіл, що зникли під час та після Другої світової війни. Однак минулого року село знову "з'явилося", щоправда, на шпальтах польських та українських видань. Що сталося у Пужниках у 1945-му? Який стосунок мають до цього УПА, "істрєбітєльні батальйони" та НКВД? Та, зрештою, коли воно перестало існувати?

Таємниця зникнення Степана Федака молодшого

Доля Степана Федака, рідні сестри якого були дружинами Євгена Коновальця й Андрія Мельника, сповнена багатьох загадок і білих плям. Вважалося, що він безслідно зник орієнтовно у 1945-му. Але органи мдб, а згодом – кдб срср не вірили в це і наполегливо продовжували розшукувати його по всьому світові. Він потрібен їм був для того, щоб довести до кінця спецоперацію, яка несподівано перервалася з початком війни. Ця операція є яскравим прикладом того, як москва вдавалася до застосування доволі специфічного методу, як "лагідне" вербування, аби лише проникнути до близького кола лідерів українського визвольного руху.

Євроспільноті слід терміново придбати собі нову "парасольку", - словацький науковець і політолог Александр Дулеба

Коли закінчувалася Друга світова війна британський прем'єр Уїнстон Черчіль запропонував інтеграцію інституцій. Не тільки спільний економічний ринок товарів, але й колективну безпеку. Все, що включає у себе поняття "європейський спосіб життя" при верховенстві права, демократії, вільних виборах, гарантії людських прав, свободі слова – сьогодні під великим питанням. Ми повністю недооцінюємо основи європейського інтеграційного проєкту, які сьогодні вкрай важливо реставрувати.

Микола Штейнберг: "У наші руки потрапила велетенська енергія. Вона може працювати на благо, а може все зруйнувати. Головне у безпеці – це ризики у взаємодії людини та створеної нею техніки"

Квітень 2026 року. За цей час Чорнобильська катастрофа встигла обрости томами наукових звітів, сотнями годин кінохроніки та, на жаль, десятками зручних міфів. Проте в рофесійному середовищі є імена, чия вага в дискусії про безпеку є абсолютною. Серед них Микола Штейнберг – інженер, який пройшов шлях від "народження" Чорнобильської АЕС до участі в подоланні наслідків катастрофи, що сколихнула весь світ.