В Одесі відкрили Музей геноциду

Одеський центр дослідження Голокосту відкрив музей геноциду "Територія пам’яті".

Про це повідомляє Одеська обласна рада.

Робота над облаштуванням музею тривала впродовж дев'яти місяців. Тут зібрали інформацію історію геноцидів — Голокост, геноцид вірмен, ромів, депортацію кримських татар та інших. Команда закладу робила авторські стенди та збирала експонати, серед яких фотографії, речі людей, які зазнали геноциду. 

"Ми хочемо показати, що відбувається з суспільством, коли люди припиняють боротися і, навіть, помічати зло та насильство, про те, що геноцид – це найтяжчий злочин проти людства. Особливу увагу ми приділили темі відповідальності за геноцид, яка передбачена міжнародним правом", – розповів голова правління центру дослідження голокосту Павло Козленко.

Майже на кожному стенді є планшети, на яких можна подивитись відео по тему. Також в експозиції є макети, які реалістично відтворюють події. За словами посла з особливих доручень Міністерства закордонних справ України Антона Кориневича, це перший такий музей в Україні.

"І в багатьох інших державах таких музеїв не існує, які розглядають питання геноциду не лише в контексті знищення одного народу/національної групи, а показують історію геноцидів, показують, що така поведінка є неприпустимою і що це є найтяжчий серед злочинів", — зазначив Антон Кориневич.

 

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.