У Києві відкрили меморіальну дошку на будинку, де жив академік Борис Патон

У Києві відкрили меморіальну дошку на будинку на вулиці Олеся Гончара, 41А, де мешкав багаторічний президент Національної академії наук України академік Борис Патон.

Про це повідомила пресслужба НАН України.

Меморіальна дошка розташована на фасаді будинку за адресою вул. Олеся Гончара, 41А, де Борис Патон проживав з 1974 року до своєї смерті у 2020-му. Будинок був зведений спеціально для вчених і став домівкою для багатьох відомих науковців. 

Ініціатива встановлення меморіальної дошки належить Національній академії наук України спільно з об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку. Автором меморіальної дошки став скульптор Володимир Корень.

У церемонії відкриття взяли участь керівництво Національної академії наук України, Інституту електрозварювання імені Є.О. Патона НАН України, наукова спільнота, колеги та мешканці будинку. 

Борис Патон народився 27 листопада 1918 року в Києві в родині академіка Євгена Патона. У 1941 році закінчив Київський політехнічний інститут за спеціальністю "інженер-електрик". У 1945 році захистив кандидатську, а в 1952 докторську дисертації.

У 1953 році Борис Патон очолив Інститут електрозварювання, з 1962 року був президентом Національної академії наук України. Був депутатом Верховної Ради УРСР 5–11 скликань та Верховної Ради СРСР 6–11-го скликань, народним депутатом СРСР (1989—1991), заступником голови Ради Союзу Верховної Ради СРСР. А також членом ЦК КПУ (1960—1991) та членом (1966—1991) ЦК КПРС.

Борис Патон - автор і співавтор понад 720 винаходів, зокрема, які допомагають проводити зварювання в космосі, під водою, а також в організмі людини. Він автор близько 4 тисяч наукових статей і патентів, які прийняті більш ніж в 30 країнах світу. 

У 1998-му став першою людиною, нагородженою званням Герой України. Помер влітку 2020-го на 102-му році життя.

 

Теми

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.