Завершено коригування проєкту реставрації музею Романа Шухевича

У Львові завершили коригування проєкту реставрації музею Романа Шухевича на Білогорщі, у який 1 січня 2024 року влучили російські шахеди.

Про це йдеться на сторінці проєкту "Музей Шухевича. Відбудова" у Фейсбук.

Після розгляду на консультативній раді при департаменті архітектури та розвитку містобудування Львівської ОВА та висловлених зауважень експертів місто повністю доопрацювало проєкт.

"Йдеться про повернення його до більш первісного вигляду: відновлення об'єму будівлі та зовнішнього вигляду відповідно до історичних матеріалів, максимально точне відтворення криївки на другому поверсі, а також відмову від ідеї відкритих бетонних поверхонь на фасаді та даху. Важливим є і те, що завдяки прибудовам, у яких буде укриття та експозиційні зали, площа музею збільшиться майже вдвічі", - йдеться у повідомленні.

Проєкт уже погоджений консультативною радою. Далі – отримання погоджень на початок робіт і перехід до них безпосередньо. Проєкт реставрації презентували на консультативній раді двічі. Під час першого розгляду у вересні 2025 року його не погодили, тож місто врахувало всі зауваження й довело рішення до фіналу.

Перед початком повномасштабної війни у музеї Романа Шухевича було 600 оригінальних експонатів. Після 24 лютого 2022 року музей закрили і всі експонати перемістили у безпечне місце. 1 січня 2024 року російські шахеди влучили у музей Романа Шухевича на Білогорщі. Втрачено 16 пам'яток, які відносилися до музейного фонду України. 

 

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.