"Локальна історія" запустила онлайновий архів "Пісні боротьби"

Колекція об’єднує оригінальні зразки стрілецької та повстанської пісенності, які найкраще репрезентують українську мілітарну пісенну традицію XX століття.

Про це повідомив головний редактор проєкту і видавництва "Локальна історія" Віталій Ляска.

Цифровий архів українського мілітарного фольклору "Пісні боротьби" об'єднує 70 унікальних записів стрілецьких та упівських пісень із більш як сорока населених пунктів. Матеріали архіву відображають тяглість усної пісенної культури українського визвольного руху — від Першої світової війни, до боротьби в умовах збройного підпілля, яке тривало до початку 1960-х років. 

"Чим цей проєкт важливий? Найперше "Пісні боротьби" фіксують живу традицію, яка зникає разом із носіями пам'яті. До того ж уконтексті нинішньої війни ці записи показують тяглість досвіду спротиву і те, як пам'ять про боротьбу передається через покоління, незважаючи на лещата тоталітарних режимів. Важливо й те, що всі пісні подано в контексті, зокрема історичних обставин створення та середовища побутування. Це дозволяє працювати з ними не як з абстрактним фольклором, а як з конкретними свідченнями досвіду війни, підпілля, репресій і пам'яті", - зазначив Віталій Ляска.

В основу архіву лягли матеріали польових досліджень фольклористки, докторки філологічних наук Оксани Кузьменко та експедицій "Локальної історії" під проводом етнолога, кандидата історичних наук Юрія Пуківського.

Перевагою сайту є англомовна версія, яка робить матеріали доступними для міжнародних дослідників, що працюють із темами війни, усної історії, культурної пам'яті та Східної Європи.

Проєкт реалізується у співпраці з Goethe-Institut Ukraine.

 

Життя з тавром "Молодої гвардії": доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі

"Я хочу, щоб ми були разом на небесах", – сказав у концтаборі хлопець дівчині. Їх повінчав католицький священик Антон Куява. Це сталося під час повстання політичних в'язнів у Кенгірі в ГУЛАГу. Щастя бути разом у закоханих тривало менше двох місяців, а точніше – 42 дні. Однак любов не терпить обмежень, і на війну їй байдуже – вона творить диво народження нового життя й апріорі перемагає. У Києві живе витвір їхньої любові – донька Олена Бондаренко.

Чорний понеділок Корюківки

1-2 березня 1943 року чернігівська Корюківка пережила моторошні години знищення: кілька тисяч дітей, жінок, стариків без суду і слідства були методично розстріляні-спалені. Люди до останньої фатальної миті не вірили, що будуть покарані у такий жахливий спосіб за чиїсь дії, вони казали губителям : "Паночки, ми нічого поганого вам не зробили, це якась помилка..." І падали на землю, як снопи, скошені кулями.

Василю Листовничому – 150 років. Доля архітектора та його нащадків

Інженер та архітектор Василь Листовничий встиг попрацювати на уряд УНР – обіймав посаду будівничого Комісаріату в справах Київської шкільної округи. А ще був self-made man, який сам себе зробив і сам заробив на знамениту садибу у Києві на Андріївському, 13. І головне – виховав чудових нащадків. Він загинув від рук більшовиків у 1919-му. Ані точна дата, ані обставини його смерті достеменно невідомі.

Дарія Ребет. Розшукати й викрасти у Відні

На тлі гучної історії з намагань спершу викрасти, а згодом і вбити у 1957 році в Мюнхені одного з провідних діячів ОУН Лева Ребета дещо в тіні дослідників залишилося питання про те, як чекісти здійснювали оперативну розробку його дружини. А інтерес до неї був не менший, а то навіть і більший через її неабияку харизму, освіченість, уміння відстоювати свою принципову позицію та викладати її в публічних дискусіях і на папері, авторитет і, зрештою, місце в ієрархії ОУН. Адже Дарія Ребет була єдиною жінкою-членом Проводу ОУН.