У Києві відкрили пам’ятну дошку на будівлі колишнього швейцарського консульства

У Києві Міністр закордонних справ Андрій Сибіга та Посол Швейцарії в Україні Фелікс Бауманн відкрили пам’ятну дошку на будівлі за адресою вул. Чикаленка 45/2, де понад століття тому працювало перше Консульство Швейцарії в Україні.

Консульство Швейцарії у Києві було відкрите у 1902 році. Його головним завданням було надання допомоги громадянам Швейцарії, які проживали в місті. Швейцарська громада налічувала близько 120 осіб. 

Консульство продовжувало працювати в період зміни влади у 1917-1919 роках. У той час воно не лише надавало консульські послуги, а й підтримувало відносини з новоствореним Міністерством закордонних справ незалежної України. 

"Відкриття цієї таблички - це повернення на дипломатичну мапу Києва нашої дипломатичної історії. Ця табличка свідчить, що наша дипломатична традиція, наша державна традиція новітньої історії не обмежена сьогоденням. Вона базується на більш як тисячолітній історії, а якщо брати новітні виміри - на столітній історії дипломатичної традиції, яка була створена під час визвольних змагань", - зазначив Міністр закордонних справ Андрій Сибіга.

Після захоплення Києва більшовиками навесні 1919 року консульство припинило свою діяльність. Лише після розпаду Радянського Союзу та відновлення незалежності України стало можливим відкрити сучасне Посольство Швейцарії в Україні.

"Відносини між Швейцарією та Україною не лише значно зміцнилися протягом останніх чотирьох років повномасштабної війни, а й мають набагато давнішу історію. Швейцарська присутність у Києві та дружба між нашими країнами сягають значно глибших часів", – сказав Посол Швейцарії в Україні Фелікс Бауманн.

 

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.