Спецпроект

День окупації по-татарськи

Молоді поволзькі націоналісти кличуть неросійські народи Росії разом відзначити 15 жовтня - "День пам'яті захисників Казані", котрі полягли під час нападу військ царя Івана Грозного.

Ідея відзначати подвиг тих, прийняв мученицьку смерть, захищаючи Казань 1552 року, належить казанському студентству, об'єднаному у Всесвітній форум татарської молоді та Рух нового покоління «Узебез» («Ми самі»), а також Всетатарському громадському центру ім. Марата Мулюкова.

«Невже зараз нам треба опинитися на краю прірви, щоб згадати свою історію і усвідомити її важливість? У нас татар День Пам'яті повинен бути днем загальної жалоби і в календарі має офіційно відображатися як День Пам'яті», - заявляють активісти.

Ось вже 20 років татарська інтелігенція і лідери національних громадських організацій вимагають від влади Татарстану зведення монументального комплексу предкам, які "полягли смертю шахідів" при взятті Казані 1552 року, на площі - під мечеттю Кул Шаріф.

«Хто ж повинен увічнити пам'ять воїнів? У той же час у московському Кремлі придумали і організували піар-акцію, так звану «Куликовську битву». Стверджуючи, що це битва, є «переломним моментом у великоруській історії» тим самим, принижуючи тюркські народи і нас, казанських татар» - йдеться в зверненні.

Сайт "Уграїна" пише, що до участі в меморіальних заходах запрошено не тільки татар, а й великорусів, башкир, чувашів, марі, ерзян, удмуртів тощо.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.