Спецпроект

Інститут національної пам'яті фактично ліквідовано - думка Центру досліджень визвольного руху

Від учора Інститут нацпам'яті в Україні ліквідований юридично і фактично. Адже "перетворення" Інституту нацпам'яті на науково-дослідну установу - це ліквідація єдиного органу влади, відповідального за формування державної політики національної пам'яті.

Про це повідомляє Центр досліджень визвольного руху.

Указом Президента № 1085/2010 ліквідовано центральний орган виконавчої влади - Український інститут національної пам'яті, натомість створено однойменну науково-дослідну установу (указ № 1086/2010).

"Влада вкотре відступає від загальноєвропейських принципів організації гуманітарної сфери. Останнім указом Янукович по суті завершив ліквідацію державної політики національної пам'яті в Україні",  - зазначив історик Володимир В'ятрович.

Руслан Забілий, директор Національного музею "Тюрма на Лонцького" розповів:

"За усталеною європейською практикою Інститути національної пам'яті створювалися в країнах, які пережили окупацію або тоталітарний режим, у вигляді органів влади і зі специфічними функціями: від розсекречення архівів каральних органів, відкриття раніше замовчуваних або спотворюваних пропагандою сторінок історії до формування концепцій підручників з історії, зміни топоніміки і люстрації".

Тому є сенс існування Інституту національної пам'яті лише як державного органу. Від учора Інститут нацпам'яті в Україні ліквідований юридично і фактично.

В Україні це означає, що ліквідовано єдиний орган державної влади, який відповідав за формування політики національної пам'яті.

Відповідно - припинено як таку державну політику в цій галузі через ліквідацію спеціальних повноважень Інституту, закріплених Положенням про УІНП та Законом України "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні". 

"Створення наукової інституції з аналогічною до Інституту національної пам'яті назвою - це глумління над функціями державної політики пам'яті, адже він засадничо не зможе чинити жодного впливу на процеси і здійснювати державну політику. Якщо ж говорити про новостворену наково-дослідну установу, то вона дублюватиме роботу інститутів Національної академії наук і в такому форматі є зайвою", - додав Володимир В'ятрович. 

На цьому тлі заяви пані Герман про "збереження" Інституту національної пам'яті виглядають або непрофесійними, або пустою риторикою для прикриття реальних наслідків, адже діяльність інституту у новому статусі не передбачає відновлення його колишніх повноважень. 

Центр досліджень визвольного руху наголошує, що за керівництва Януковича відбулася системна ліквідація державної політики національної пам'яті. Ось її етапи:

- спроби закриття архівів, незаконний тиск на істориків та політичне втручання в академічну дискусію довкола питань Голодомору, політичних репресій та визвольного руху;

- вилучення зі шкільних підручників історії цілих періодів та історичних постатей;

- призначення на посаду Голови УІНП комуніста В.Солдатенка, що поряд із очільницею Держкомархівів О.Гінзбург поставило галузь під контроль комуністичної партії;

- публічне заперечення Януковичем Голодомору як акту геноциду;

- тиск на журналістів та медіа щодо висвітлення тем української історії;

- ліквідація Українського інституту національної пам'яті як органу влади.

"Ми створюємо культуру пам’яті в Україні", - Гаяне Авакян

Інтерв’ю зі співзасновницею Платформи пам’яті "Меморіал" Гаяне Авакян для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

Перешкодити єднанню ОУН із сіоністами. "Активні заходи" кдб

На початку 1970-х років із закордонних резидентур кдб срср надійшла низка документів, у яких зверталася увага на нову тенденцію в середовищі емігрантських центрів. Йшлося про те, що оунівці і сіоністи, попри здавалося б ідеологічні та інші розбіжності, почали об’єднуватися для спільної боротьби проти політики срср. Про те, як кдб намагався перешкодити такому єднанню, розповідають розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України.

Полон як тінь війни

Українська історія нерозривно пов'язана з війнами й боротьбою за незалежність. В усіх цих конфліктах українці опинялися в полоні: від часів визвольних змагань початку ХХ століття до сучасної війни проти Росії. Тема полону є не лише правовою чи військовою проблемою, а й історико-культурним дзеркалом епохи: вона відображає стан гуманістичних цінностей, культуру дотримання міжнародних норм і характер політичних режимів.

Тімоті Снайдер: Глобальна ініціатива у пошуках історичної правди

"Історія не є воюючою стороною. Завдання будь-якої серйозної історії, включно з таким проєктом як цей, — дійти до правди. А правда завжди цікавіша за міф. Правда демократична в той спосіб, у який міф бути не може, бо міф вимагає покори, міф вимагає відсутності сумнівів. Історична правда нагадує нам, що життя — це не стільки впевненість у чомусь хибному, скільки постійно зростаюче знання про різні речі, які можуть бути правдивими. Тому я не сумніваюся, що наприкінці цього проєкту люди в Україні і по всьому світі, будуть набагато краще підготовлені до боротьби з російською пропагандою, ніж зараз".