Спецпроект

Ліквідатори вже готують Інститут національної пам'яті до передачі Табачнику

В Інституті національної пам'яті почала працювати ліквідаційна комісія. Як розповіли працівники, їх офіційно попередили, що 15 лютого 2011 року у них останній робочий день.

Про це повідомляє журнал "Український Тиждень".

Ліквідація установи відбувається згідно з указом президента В.Януковича від 9 грудня 2010 року за № 1085/2010. Щоправда, вже в наступному указі № 1086/2010 президент зобов'язує Кабінет Міністрів створити Український інститут національної пам'яті, як науково-дослідну бюджетну установу при Кабінеті Міністрів України.

В Кабміні створили ліквідаційну комісію на чолі з першим заступником голови інституту Володимиром Кривошеєю, а також - комісію, якій доручили зайнятися створенням нового інституту.

До останньої ввійшли міністр юстиції Лавринович, міністр освіти Табачник, міністр фінансів Ярошенко і нинішній голова інституту Валерій Солдатенко.

Думку про те, що передача УІНП від президента уряду - це фактична ліквідація Інституту, читайте тут

Також, на виконання указу президента, у Кабміні підготували проект постанови про створення Інституту національної пам'яті як науково-дослідного інституту. Вона має бути подана на розгляд уряду до 20 грудня 2010 року і в ній, зокрема передбачається:

- заснувати науково-дослідний інститут національної пам'яті;

- доручити міністерству освіти в двомісячний термін, розробити статут нової установи, її організаційну структуру, штатний розпис та граничні обсяги фінансування.

Поки що цю інформацію цю не оприлюднюють, відтак всі процеси відбуваються за зачиненими дверима, повідомляє видання, стверджуючи, що керівництво новим УІНП не довірять Валерію Солдатенку.

Основна причина - старість. В квітні 2011 р. Солдатенку виповнюється 65 років - граничний вік перебування на державній службі. Тому ім'я керівника, який займатиметься науково-дослідним "забезпеченням" формування політики національної пам'яті - під питанням.

Особливо не пощастило третьому заступнику Валерія Солдатенка - Дмитру Вєдєнєєву, якого призначили на посаду в листопаді 2010 року, вважає видання. Саме тоді розроблялася адміністративна реформа - і людям, які приймали таке рішення було добре відомо, що Вєдєнєєву вдасться попрацювати всього лиш місяць-два. Він пішов на цю посаду, покинувши престижне крісло завідувача кафедри історії національних спецслужб Національної академії СБУ.

Наукову розвідку Дмитра Вєдєнєєва щодо обставин загибелі в Карпатському рейді ковпаківського комісара Руднєва читайте в розділі "Студії"

Його кандидатура могла би частково втихомирити пристрасті довкола установи. Адже Вєдєнєєв - доктор історичних наук, професор, автор та співавтор понад 400 друкованих праць з історії спецслужб, повстансько-партизанських рухів, проблем впливу історичної пам'яті на суспільно-політичне життя України.

Але в самому інституті в таку ймовірність не вірять, пише видання. Працівники чомусь переконані, що Вєдєнєєву керівництво не світить. Адже посада голови інституту - це квота комуністів.

У цьому ракурсі згадується прізвище проректора Академії управління МВС Анатолія Чайковського -"борця із бандеризацією", якого весною цього року скандальний нардеп Вадим Колесніченко вже лобіював на посаду голови Інституту національної пам'яті.

Про те, як Вадим Колесніченко вимагав у ВР змінити слово "російський" на "руський", читайте тут

Жодних гарантій, що працівників старого інституту візьмуть на роботу в новостворений, немає. Керівництво каже, що ніхто не зобов'язаний, при ліквідації установи, забезпечувати роботою її працівників.

Поки що невідомо, яка доля чекає інститутські підвідомчі установи: Національний музей "Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні", Національний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр", Національний історико-меморіальний заповідник "Биківнянські могили", Музей Української революції 1917-1921 років.

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.