Спецпроект

Центральний держархів відреставрує кінохроніку коронації Миколи ІІ

Компанія "Кінотур" спільно з Центральним державним кінофотофоноархівом України (ЦДКФФА) ім. Пшеничного відреставрує збірник архівних кінодокументів "Перші кінозйомки в Російській імперії", куди входить зйомка коронації імператора Миколи II і 200 -річчя святкування Полтавської битви.

"Кінотур" і ЦДКФФА уклали договір про співпрацю у сфері відновлення, реставрації кіно-та відеодокументів Національного архівного фонду України, сканування і переведення їх у цифровий формат, обробки та повної цифрової реставрації для подальшого зберігання та розповсюдження, а також створення страхового фонду.

У рамках даного договору будуть відреставровані та оцифровані копії кінодокументів "Перші кінозйомки в Російській імперії", які було передано в ЦДКФФА з Російського державного архіву кінофотодокументів ще в 1960-і рр..

У 1896 році оператор фірми "Люм'єр" Камілл Серф зняв коронацію російського імператора Миколи II. За завданням засновників кінематографії братів Люм'єр він поїхав у відрядження, щоб провести документальні зйомки в декількох країнах.

У 1909 році було знято дев'ять стрічок кінохроніки, які зафіксували святкування Миколою ІІ 200-ї річниці перемоги свого предка Петра І в Полтавській битві.

"Кінотур" (Kinotur Digital Intermediate Lab) - єдина компанія в Україні, що надає повний комплекс послуг з фіналізації і мастерингу фільмів. Підприємство володіє всією необхідною інфраструктурою для реставрації старих кінострічок.

Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г. С. Пшеничного - одне з найбільших в Україні архівних установ. Заснований в 1932 році як Всеукраїнський центральний фотокіноархів в Києві. На сьогодні в структурі архіву функціонують 13 відділів і секторів.

ЦДКФФУ підпорядковується Державному комітету архівів України, який очолює колишній нардеп від Компартії Ольга Гінзбург.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.