Спецпроект

Львівських професорів у 1941-му вбили німці, а не "Нахтіґаль" - книга

У Львові відбулася презентація книги Андрія Боляновського "Убивство польських учених у Львові в липні 1941 року: факти, міфи, розслідування", виданої "Львівською Політехнікою".

Про це повідомляє Zaxid.net.

Наукова монографія Андрія Боляновського є доступною для широкого кола читачів науковою розвідкою, яку можна охарактеризувати як історичне розслідування. Автор ґрунтовно досліджує військовий злочин, вчинений у липні 1941 року у Львові, коли було вбито понад 40 польських науковців, більша половина яких були докторами і професорами медицини Львівського медінституту.

Дослідник називає головних замовників, мотиви скоєння злочину. У книзі перелічено керівників і співробітників гітлерівських органів безпеки, - як замовників і організаторів, так і виконавців, безпосередньо причетних до вбивства провідних польських науковців і діячів культури та їхніх родичів.

Для доведення своїх тверджень Боляновський наводить ряд документів з німецьких, радянських, польських та українських архівів.

У праці автор послідовно спростовує як безпідставну офіційну версію Комітету державної безпеки (КГБ) Радянського Союзу про співучасть військовослужбовців батальйону "Нахтіґаль", сформованого з активістів бандерівської фракції ОУН, у розстрілах учених-поляків.

Автор розкриває причини і технологію творення цього міфу, організованих з пропагандистською політичною метою в СРСР від початку 1960-их років.

Серед іншого Боляновський оприлюднює у книзі вишуканий ним в німецькому архіві висновок Верховного прокурора Земельного суду в Бонні від 5 серпня 1960 року у справі розслідування вбивства польських учених, в якому сказано, що акцію здійснила одна з команд німецької служби безпеки.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.