Спецпроект

За кошти російського антиквара розкопували військові поховання?

На Закарпатті скаутська організація "Галицька Русь" без жодних дозволів викопувала ями на полі, що є місцем масового санітарного захоронення жертв Першої і Другої світових воєн.

Це відбувалося під час таборування в Ужанському національному парку, що у Великоберезнянському районі, повідомив віце-президент ГО "Пошук-Захід" Богдан Пилипів, інформує Zaxid.net.

"На цьому місці, за свідченнями очевидців і їхніх дітей, поховано 640-650 загиблих, а учасники скаутського табору виривали тут ями, - розповів Пилипів. - Коли ми 22 липня проїжджали повз це місце, то побачили групу дітей, які лопатами викопували землю. Керівника табору на той момент не виявилося".

За словами Пилипіва, діти пояснили, що роблять ями для сміття, але, наприклад, розміри викопаних ними ям становили 2,5х3м, 1х1,5м та 1х0,5м, а викопаний ґрунт узагалі був відсутній. При чому копали не поблизу табору, а на іншому боці дороги - там, де було здійснено поховання воїнів.

Головний спеціаліст відділу захисту культурної спадщини Закарпатської ОДА Томаш Сопко підтвердив, що для проведення земляних робіт, згідно з законодавством, треба отримати спеціальний дозвіл.

"Оцінку інциденту повинні дати правоохоронні органи, до яких ми звернулися. А за земляні роботи без дозволів передбачена кримінальна відповідальність, проте, на жаль, досі немає чіткої структури органів, які б це відстежували", - зазначив Сопко.

За словами Богдана Пилипіва, сумніву у добрих намірах скаутів додає відсутність відповідей на багато запитань та той факт, що фінансував проект Федерації "Галицька Русь" громадянин Росії, "відомий поціновувач військового антикваріату".

"Федерація "Галицька Русь" не надала нам відповіді щодо того, куди поділася викопана скаутами земля, чому діти копали ями на віддалі від табору на території поховань замість того, щоб скористатися звичайними сміттєвими баками, звідки саперні лопатки часів Першої світової війни, зафіксовані на фото скаутів тощо", - наголосив Пилипів.

Він також підкреслив, що громадянин Російської Федерації, який фінансував проект Федерації "Галицька Русь" - відомий поціновувач військового антикваріату: "Усе це викликає сумнів у добрих намірах дій організаторів табору і розкопок його учасниками на місці поховань солдатів".

Нагадаємо, раніше українські пошуковці повідомили, що табір "Галицької Русі" був організований за сприяння Фонду Анатолія Лісіцина (благодійна організація, яку очолює депутат Держдуми РФ, перший губернатор Ярославської області Лісіцин - ІП).

Одним із завдань Фонду Лісіцина є популяризація російської культури у російськомовних школах Західної України. 

У квітні 2011 року Фонд Лісіцина став одним із організаторів міжнародного форуму "Меморіали Першої світової війни: спільна історія, спільна пам'ять", проведеного у Великоберезнянському районі Закарпаття.

 

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.