Спецпроект

У Києві покажуть свідчення про Голокост, зібрані Спілбергом

Доктор Стівен Сміт, виконавчий директор Інституту Фонду Шоа, продемонструє у Києві зібраний відомим кінорежисером Стівеном Спілбергом архів Інституту візуальної історії, що містить 52 тисячі відеосвідчень про Голокост.

Публічна лекція на тему "Чого ми можемо навчитися від голосів з минулого, щоб розірвати цикл насильства у сьогоднішніх суспільствах?" відбудеться для студентів НаУКМА та всіх охочих 8 вересня о 17.00 у приміщенні Міждисциплінарної програми з юдаїки за адресою Волоська 8/5, 5 корпус НаУКМА (у дворі праворуч).

Др. Сміт є виконавчим директором Інституту візуальної історії та освіти Фонду Шоа Університету Південної Каліфорнії.

Стівен Сміт заснував UK Holocaust Centre у Ноттінгемширі та був співзасновником Aegis Trust для запобігання злочинів проти людства та геноцидів, керував проектом створення меморіального центру Кігалі для жертв геноциду в Руанді.

Сфера наукових інтересів теолога за освітою - вплив Голокосту на релігійну та філософську думку та практику. У дисертації на тему "Траєкторія пам'яті" Сміт досліджував, як розповіді тих, хто пережив Голокост, сформували способи розуміння наслідків цієї трагедій.

Др. Сміт виступає перед університетськими аудиторіями на теми історії та колективної відповіді Голокосту, геноциду та злочинам проти людства.

Серед його публікацій: "Конструювання пам'яті: створення першого центру вивчення історії Голокосту у Великобританії", "Забуті місця: Голокост та сліди руйнування", "Голокост і християнський світ".

Лекція відбудеться англійською мовою з перекладом українською.


Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.