Помер повстанець-політв'язень Василь Пірус

25 січня в інтернаті престарілих у с. Петрики під Тернополем упокоївся воїн УПА, політв'язень Василь Пірус.

Поховати його мають завтра, 26 січня, у рідному селі Заривинці Бучацького району Тернопільської області.

Василь Пірус (22.07.1922 - 25.01.2012) — селянин, учасник національно-визвольного руху. Воїн УПА. Політв'язень радянських тюрем і концтаборів (1948-1973).

В 1944 році вступив до лав УПА, був стрільцем, потім служив у військовій розвідці. Інформував місцеве населення про небезпеку, застерігав від провокацій з боку більшовиків.

З родини Василя чекісти вбили матір, тестя, дружина з молодшим сином потрапила до Сибіру, старший син обгорів, захворів дорогою на заслання й помер. Кілька разів Пірус потрапляв у полон до німців і більшовиків, вдавалось утікати.

Багато бойових операцій провів у Бучацькому окрузі Тернопільської області. Був районовим провідником у Чорткові. Ходив у рейди в Карпати, на Поділля, за Дністер.

19.12.1948 після рейду в Карпати заарешт. енкаведистами. 1949 у м. Чорткові засуджений за ст. 58-а КК УРСР на 25 р. ув'язнення. Етапом відправлено з Бучача в Чортків. тюрму, потім до Львівської тюрми. Далі етаповано до Хабаровська, потім – поромом до Бухти Ваніно на Далекому Сході.

Звідти — в зону на Колиму. На пересилці в Магадані залишили в таборі "Спокійний" каторжною працею видобувати золото у вічній мерзлоті; у зоні панувало свавілля, Піруса було кинуто до ШІЗО, зазнав тортур.

На поч. 50-х із золотих копалень перекинуто на будівництво ТЕЦ, другої за розміром у Євразії (сел. Аяскитово на Колимі). З ін. ув'язненими оголош. страйк на знак протесту проти переведення зони на тюремний режим, неодноразово оголошував голодування протесту.

В 1955 році з іншими каторжанами-інвалідами відправлено з Магадана на материк, до Хабаровська. 1956 звідти етаповано через ст. Біра (м. Біробіджан) на Байкал, довезено аж до Ташкента й у зворотному напрямі — до ст. Чуна Іркутської обл., у 5-ту зону Дубровлагу.

Працював на деревообр. комбінаті обліковцем, через неспроможність до тяжкої фіз. праці закінчив курси пічників, електриків, шоферів. Познайомився з Г. Пушиком, М. Симчичем, В. Горбовим, В. Підгородецьким, С. Ґлузманом.

В 1960-му Піруса перевезли у мордовський табір ЖХ 385/7. Тяжко хворів, лікарі перевели його до камери смертників. Та завдяки великій силі волі й особливим умінням йому вдалося самолікуванням вирватися з лабет смерті й понад сорок років після того повноцінно жити.

У таборі безпідставно звинувачений кагебістами в побитті їхнього працівника (насправді оборонявся від його ударів молотком) і відправленй в закриту зону, де були вже Ю. Шухевич, А. Лупиніс. 1965 переведено в ін. лаг. пункт, там приятелював із Ю. Данієлем, познайомився з М. Сорокою, М, Горинем і В. Морозом.

Різного чину і рангу кадебісти неодноразово намагалися П. примусити написати покаянну заяву, але безрезультатно. 1972 останнім місцем, куди було етаповано, став уральський таб. № 35.

У грудні 1973-го звільнено. Поїхав у Челябінську область, на заслання до дружини. З 1976 року живе з дружиною на Херсонщині. Працював на фермі, постійно перебуваючи під наглядом КГБ. У 2003-му повернувся на Тернопільщину.

Микола Глущенко. «Художник» за фахом і оперативним псевдонімом розвідки

17 вересня відзначається 120-річчя від дня народження художника Миколи Глущенка. Його життя було сповнене багатьох феєричних подій, несподіваних драматичних поворотів долі і численних загадок. Окремі епізоди з його біографії породили низку легенд, які й досі бентежать уяву численних поціновувачів, мистецтвознавців, кінематографістів, письменників. Розсекречені, досі невідомі документи із Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу розставити певні акценти у всьому цьому і пролити світло на утаємничені сторінки життя митця.

Лем. Життя не з цієї землі

«Лем. Життя не з цієї землі» — це не лише біографія Станіслава Лема, а й драматична й чесна розповідь про складну історію Центрально-Східної Європи, у якій одне з чільних місць посідає Львів першої половини ХХ століття.

Дослідження демографічних втрат унаслідок Голодомору як злочин?

В історії України було немало трагічних подій, але саме Голодомор 1932—1933 рр. залишається предметом гарячих дискусій та обговорень. І стосується це не стільки сутнісної характеристики Голодомору як геноциду Українського народу, що вже визнано в Україні на законодавчому рівні, скільки полеміки стосовно кількості втрат унаслідок Голодомору і намагання окремих істориків та юристів нав’язати саме число втрат у 7—10, а тепер вже 10—12 мільйонів як незаперечну істину, що не підлягає обговоренню.

Митці і КҐБ: скелети у шафі художника Миколи Глущенка

Попри «білий» бекграунд та декаду богемного життя в Парижі, Художнику вдалося побудувати успішну кар’єру у Радянському Союзі. Його не репресували після повернення з-за кордону у тридцятих, як-то часто відбувалося з іншими поверненцями. Натомість Глущенка часто відправляли в закордонні відрядження, він вільно зустрічався з іноземцями, які приїжджали до країни Рад, супроводжував дипломатичні візити, спокійно надсилав листи за межі СРСР та отримував посилки з іноземними книгами.