Музей Лесі Українки в Ялті от-от розвалиться?

Один із чотирьох українських музеїв, присвячених Лесі Українці, перебуває у катастрофічному стані - особливо після лютневих штормів і морозів. Останнього разу ремонт у будинку на березі Чорного моря проводився 27 років тому.

Про це повідомляє "День".

Ялтинський музей було відкрито до 120-річчя від дня народження поетеси, 1991-го.

"Щодо стану будиночку-музею ми б’ємо на сполох з 2005 року, - сказала завідувачка літературно-меморіального Музею Лесі Українки в Ялті Олександра Вісич. — Тут, у маєтку купчихи Лещинської, Леся винаймала житло, виходила на красиві балкони помилуватися морськими краєвидами. Нещодавно на балкони виходили й відвідувачі нашого музею, але тепер це стало небезпечно для життя".

За словами Вісич, особливо погіршився стан після затяжних лютневих штормів і небувалих для Ялти морозів, що вкривали стіни кригою. Вологість проникла всередину, вкрила цвіллю стелі і стіни музейних залів, що дали тріщини, а це ще погіршило неблагополучний їх стан.

Фото: panoramio.com

Завідувачка музею каже, що, незважаючи на відповідну постанову Верховної Ради, жодних "заходів щодо забезпечення ремонту", а, отже, й самого ремонту будівлі, якій 126 років, не було.

"Останнього разу вибірковий ремонт проводився 27 років тому, - зазначає Вісич. - Відтоді перекриття стали непридатними, будівля визнана аварійною, деякі приміщення музею ми взагалі вимушені закрити, і відвідувачі вже не бачать оформлених там експозицій".

Музей Лесі Українки існує на правах відділення Ялтинського історико-літературного музею. За двадцять з гаком років він став пам’яткою курорту, яку активно відвідують туристи з різних країн.

На думку журналістів, байдуже ставлення влади до меморіального будиночку наводить на роздуми про те, що комусь знадобилося ласе місце в центрі Ялти, біля самісінького моря.

Читайте також:

Леся Українка - перекладач Маркса і засновник "петлюрівської" партії

Викриття радянських містифікацій Лесі Українки

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.