Спецпроект

У Києві презентували підручник з історії геноцидів

У Києві презентували перший в Україні підручник з історії геноцидів ХХ століття.

 

Про це повідомляє Центр досліджень визвольного руху.

Студенти українських вишів зможуть вивчати вияви геноцидної політики та урядового насилля завдяки спеціальному підручнику.

Книга історика Андрія Козицького "Геноцид та політика масового винищення цивільного населення у ХХ столітті" — перша спроба комплексно розглянути та проаналізувати причини, особливості та наслідки страшних злочинів проти людства в минулому столітті.

Поштовхом до досліджень геноцидів в Україні для Андрія Козицького стали родинні перекази, в яких були зафіксовані історії про втікачів від Голодомору 1932—1933 років у Галичині та про винищення нацистами євреїв у роки Другої світової війни.

У 2000 році історик почав читати курс лекцій про геноциди у Львівському національному університеті імені Івана Франка. З того часу й розпочалась робота над книжкою, перший варіант якої був готовий ще 2009 року. Але, зважаючи на важливість теми, ще рік після цього весь матеріал дослідник випробовував у роботі зі студентами, під час якої було внесено чимало коректив.

"Знати правду й не говорити про неї — означає лише сприяти тому, що пам’ять про людей зникає, що людям відбирається навіть посмертна гідність, - сказав автор підручника. - Книжка є важливою, бо той, хто її прочитає, буде уважніше ставитися до тих моментів, які можуть привезти до геноциду в майбутньому — культурного, духовного".

Особливість цієї книжки в тому, що вона написана не як наукова праця, а як посібник для студентів, тому буде легкою для сприйняття будь-якому читачеві. Видання проілюстровано великою кількістю архівних фотографій, значна частина яких походить із фондів Галузевого державного архіву Служби безпеки України.

Книга Андрія Козицького розповідає про масове винищення вірмен в Османській імперії, Голодомор 1932—1933 років в Україні, Голокост європейських євреїв, організоване нацистським режимом Третього райху переслідування циган, примусові переселення малих народів СРСР у роки Другої світової війни, воєнні злочини періоду Другої світової війни та перших повоєнних років, соціальні експерименти та геноцид у Камбоджі 1975—1978 років, політику "етнічних чищень" у період етнополітичних конфліктів на Балканах 1992—1999 років, геноцид 1994 року в Руанді.

У книзі окремо розглянуто ті випадки масового винищення цивільного населення, які ще не визнано геноцидом, хоча й містять виразні риси екстермінаційної політики.

"Важливо, що інформація про геноциди тут подана не відірвано, а в контексті всієї історії ХХ століття, є порівняння з іншими подіями, - наголосив історик Володимир В'ятрович. - При такому широкому розгляді сумніви, чи був Голодомор 1932—1933 років геноцидом українців, просто зникають. У цьому найбільша заслуга автора".

Презентований напередодні 79-х роковин Голодомору, посібник рекомендований Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів. За ним уже навчаються на історичному факультеті ЛНУ імені І. Франка. 

Андрій Козицький — доцент кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Львівського національного університету імені І. Франка, на якій працює з 1997 року.

Книжка увійшла до 18 найкращих книг "Форуму видавців" у Львові 2012 року.

Презентація відбулася в рамках вшанування 79-х роковин Голодомору-геноциду, організованого Громадським комітетом із ушанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932—1933 років в Україні.

 

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.