Спецпроект

До Москви привезли виставку, присвячену міфу про Чарлі Чапліна

До московського Мультимедіа Арт Музею привезли виставку про людину, завдяки якій "в XX столітті кінематограф став мистецтвом" - Чарлі Чапліна. Таке визначення актор, сценарист і режисер отримав в 1972-му році, коли його нагороджували почесною статуеткою "Оскар" за внесок у розвиток кіно.

Про це пишуть РИА-новости

На виставці представлено дві сотні фотографії з приватних архівів та архівів кінокомпаній, афіші та обкладинки журналів, кінокадри, що дають уявлення про його найзначніші роботи і перші короткометражки, і рідкісна сімейна хроніка, яка дозволяє наочно переконатися, що світ маленького бродяги в капелюсіі з кумедними вусиками був куди більше звичного екранного образу.

Створював експозицію Сем Стурдза, директор Музею Д'Елізе в Лозанні - той самий, що робив тут же, в Мамма, виставку "Фелліні Гранд-парад". Черговість насправді була іншою, розповів куратор виставки: спочатку з'явилася про Чарлі Чапліна, вперше показана в Парижі, а потім, як продовження теми кіно - посвята майстру італійського неореалізму.

Експозиція, яка охоплює всі періоди творчості Чапліна, побудована не хронологічно, а тематично - перший зал, де розмістилася виставка, поділений на розділи "Створення персонажа", "Слава", "Хореографія руху" і "Чаплін за роботою".

Друга частина експозиції, що наближається до Чапліна-особистості, складається з тем "Переконання" і "Мова".

Перша виставка розповідає про політичні і суспільних поглядах Чапліна, що відбилися в кіно і на від'їзді з США, друга - про стосунки актора зі звуковим кіно і про те, як його герой заговорив і заспівав. Сталося це далеко не відразу: з появою звуку Чаплін довго не відходив від звичної манери і тільки у фільмі "Великий диктатор" глядачі вперше почули його голос.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.