Спецпроект

Харківських істориків запросили до тюрми. ФОТО

Тюремний музей в Харкові "приймав госте". Історики "обмінялися досвідом" зі співробітниками музею Холодногірської колонії Харкова (№ 18).

Про це пишуть "Коментарі. Харків".

 

Історикам продемонстрували експонати, які ретельно збиралися протягом багатьох років. Подарунки гостей, фотографії, документи та діорами охоплюють історію з катерининських часів до наших днів.

"Музей створений в 2004 році. Колекція весь цей час постійно поповнювалася", - повідомив начальник Холодногірської колонії № 18 Марк Маркін.

Не раз музей колонії відвідували відомі спортсмени, радянські актори та зірки популярних серіалів. Гітара, подарована Юрієм Нікуліним, займає почесне місце в колекції музею.

Кайдани з колекції тюремного музею

Несподіваною стала знахідка кайданів засланих. Їх начальник колонії вважає одним з найважливіших експонатів колекції. "Робітники копали фундамент", - розповідає Марк Маркін, - "раптом лопати наткнулися на щось металеве. Виявилося, що це кайдани кінця XIX - початку ХХ століття".

Заклад багато разів міняв свій профіль, бачив у своїх стінах відомих людей не тільки в якості гостей, але і політичних у своїх камерах. 

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.