Спецпроект

Київський режисер за свій рахунок зробив рекламу волинському музею

Волинський регіональний музей українського війська та військової техніки нині має рекламу на біл-борді в центрі Луцька. Рекламу за власний кошт і з власної ініціативи оплатив київський режисер, Андрій Приймаченко.

Про це пише "День".

Цей музей порівняно невеликий, враховуючи, що тут експонуються старі літаки, гармати, танки, автомати й інші засоби наступу і оборони. Він займає площу в один гектар в самому центрі Луцька. Такий музей - єдиний у своєму роді в західному регіоні України.

На музей режисер з Києва Андрій Приймаченко наткнувся випадково. Гуляючи в центрі Луцька, заблукав в старих вузьких вуличках і вийшов на музей. І був, говорить, відверто вражений, побачивши стільки цікавої військової техніки в одному місці. 

На Волині режисер зі столиці знімав кліп для одного з луцьких гуртів. Приймаченко вирішив допомогти музею з рекламою. Наразі в центрі міста на фасаді одного з будинків уже висить біл-борд із зображенням турбіни винищувача і реквізитами музею. Але його вартість сплатив сам Андрій Приймаченко. Тому що не отримав підтримки ні в музеї, ні у відділі туризму міськради, ні в організації "Луцькреклама", де таку рекламу не вважали соціальною. Про витрачені з власної кишені кілька тисячах гривень Приймаченко не шкодує, тому що музей, вважає, гідний більшого розвитку і більш вагомої підтримки.

Натомість директор музею Ігор Пасюк каже, що тепер вони вважають кращим покладатися на підтримку одного зі спонсорів. На його кошти буде оформлений окремий в'їзд на територію музейної експозиції, а меценату музей виділить за це територію для кафе в стилі мілітарі. Все ж лучани, які знають ситуацію з цим музеєм, переконані, що реклама таки не завадить. Тому що хоча вхід і коштує копійки (екскурсія, наприклад, - 10 гривень), але хороший рекламний менеджмент міг би привабити потенційних інвесторів, які допомогли б відремонтувати одну із старих будівель, що належить теж музею. У цьому приміщенні, до речі, директор вже має намір обладнати експозицію про військову історію Волині.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.