Хасиди в США відсудили в Росії 50 тисяч доларів щодня за свій архів

Федеральний суддя в США постановив, що Росія має платити штраф у розмірі 50 тисяч доларів на день за небажання повертати рукописи і книги хасидського руху "Хабад-Любавич".

Відповідну постанову виніс суддя федерального районного суду США у Вашингтоні Ройс Ламберт, повідомляє Zman.

Ламберт раніше постановив, що манускрипти незаконно знаходяться у володінні Російської державної бібліотеки та Російського державного військового архіву.

У 2010 році цей же суддя розпорядився, щоб книги і рукописи були передані в посольство США в Москві або безпосередньо представникам організації "ХАБАД-Любавич". Росія тоді відмовилася виконати цю постанову.

МЗС Росії прокоментувало слова адвоката єврейської громади, який заявив, що для виконання рішення суду "ХАБАД" буде домагатися арешту бібліотеки Шнеєрсона на території США: "Якщо російське державне майно, не захищене дипломатичним імунітетом, буде арештовано в США, як того вимагає "ХАБАД", ми будемо змушені вжити жорстких відповідних дій".

При цьому Росія вже призупинила організацію виставок в США через побоювання арешту експонатів у відповідності з рішенням 2010 року.

"Бібліотека Шнеєрсона" - зібрання історичних документів, що належало Любавицькому рабину Йосипу Іцхаку Шнеєрсону. Частина колекції була націоналізована більшовиками в 1918 році і зрештою опинилася у фондах РДБ.

Іншу частину Шнеєрсон вивіз з Радянського Союзу, емігрувавши в 1930-і роки. 25 тисяч сторінок рукописів потрапили в руки нацистів, потім опинилися у Червоної армії і були передані в Російський державний військовий архів.

"Бібліотека Шнеєрсона" являє собою колекцію давньоєврейських книг і рукописів, зібраних рабинами єврейської організації Хабад в кінці XVIII століття на території сучасної Білорусії. Ця колекція є однією з релігійних святинь іудеїв. Зібрання Шнеєрсона нараховує близько 12 тисяч книг і 50 тисяч рідкісних документів, у тому числі 381 рукопис.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.