У Києві відкриють виставку донецьких радянських іграшок

У Києві відкривається виставка іграшок "Фабрика радості", присвячена 40-річчю Донецької фабрики іграшок.

Про це повідомляють організатори.

Якось під час візиту до Японії Юрій Гагарін придбав своїм донькам подарунки – японські ляльки. Ввечері того ж дня на прес-конференції серед інших запитань пролунало: "Нам відомо, містер Гагарін, що ви везете додому дитячі іграшки. Невже навіть діти першого у світі космонавта не можуть мати у Радянському Союзі гарні іграшки?"

Ця історія послужила поштовхом до створення "міста іграшок" в індустріальному Донбасі. У 1973 році на території шахти № 31, де свого часу працював слюсарем Микита Хрущов, був зведений багатоповерховий корпус Донецької фабрики іграшок - найбільшої в СРСР та Європі.

Унікальне підприємство, обладнане устаткуванням з Болгарії, Угорщини, НДР, Чехословаччини, Італії, Японії, Англії, Фінляндії, виготовляло складні технічні іграшки, ляльки, м’яконабивні іграшки, моделі-копії літаків та автомобілів, фігурки.

На фабриці працювало 5600 робітників. Кращих фахівців запрошували з усього Радянського Союзу.

Про історію "фабрики радості", яка зупинила свою роботу у  2003 році, розкажуть на відкритті виставки гості з Донецька: художник-модельєр фабрики, автор великої кількості ведмедиків, мавпочок та песиків, Сушкова Олена Борисівна та секретар парткому фабрики, носій історії найбільшого іграшкового підприємства, Курочкіна Раїса Василівна.

Час і місце заходу: 15 квітня 2013 року о 15:00. Державний музей іграшки, м. Київ, Кловський узвіз, 8.

Дивіться також: "Ностальгійні радянські іграшки. ФОТО"

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.