Спецпроект

На фабриці "Воронін" відкрили барельєф і музей кутюр'є

14 квітня виповнився рік з дня смерті кутюр'є Михайла Вороніна. До цієї дати на столичній швейній фабриці "Воронін" відкрили меморіальний барельєф і кабінет-музей Михайла Вороніна.

Про це пише gazeta.ua.

Над барельєфом працював скульптор Віталій Рожик. Перед початком роботи він перечитав багато літератури і переглянув багато відео, говорив: "Хочу зрозуміти Михайла Вороніна".

"Коли вперше побачила цей барельєф, зрозуміла: це йому вдалося", - сказала на відкритті дочка Михайла Вороніна Лариса.

Кабінет-музей Михайла Вороніна знаходиться на 4 поверсі. У невеликій кімнаті стоїть робочий стіл і два крісла.

"Батько працював у такому ж кабінеті, але поверхом нижче. Як це не скромно звучить, але зараз у ньому працюю я. Так захотів мій батько. Коли почали працювати над створенням музею, хотіли перенести сюди крісло і стіл з кабінету Михайла Львовича. Але я відмовилася віддавати. Мені дуже допомагає та енергетика, яку я отримую від цих речей. Завжди здається, що тато приходить на роботу разом зі мною ", - розповіла Лариса Вороніна.

На полицях кабінету-музею розкладені особисті речі Михайла Вороніна: окуляри, метелики, мобільний телефон, калькулятор, валізу, парасолька, кравецькі ножиці і лекала, якими користувався Воронін. Між шафами стоїть манекен в жилеті, який модельєр винайшов у 1958 році.

"До цього винаходу замовник повинен був три рази приходити в ательє на примірку. А тепер це не потрібно. На замовника цей жилет підганяли по фігурі за допомогою замків-липучок. На лекалах позначали НЕ мірки, а відхилення від стандарту", - розповіла Лариса Михайлівна .

Також у музеї показують два костюми, які Михайло Воронін найбільше любив: рожевий і чорний в білу смужку.

Теми

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.