Спецпроект

У Берліні "перезавантажили" Музей Капітуляції

Після капітальної реконструкції та оновлення експозиції знову відкрився німецько-російський музей "Берлін-Карлсхорст". Журналісти побували у новій експозиції.

Про це пише dw.de.

За часів НДР у цьому будинку з 1967 року перебував "Музей капітуляції". Після виведення з Німеччини Західної групи радянських військ його закрили, але була досягнута міждержавна домовленість, за якою об'єднана Німеччина взяла на себе зобов'язання зберегти на своїй території і підтримувати в належному стані радянські військові пам'ятники, солдатські кладовища та меморіали. І в 1995 році оновлений музей під уже новою назвою відкрився знову.

Уряд ФРН виділив на оновлення експозиції та зміну дизайну залів музею історії Другої світової війни два мільйони євро. Дещо додали і з російської казни.

Голова німецько-російської громадської опікунської ради музею Алєксандр Ніконов говорить про "унікальність" музею, оскільки його вирішили створити разом два колишніх противника, які воювали один з одним. За словами Никонова, музей показує "всю трагедію війни і всю складну російсько-німецьку історію" [показово, що вони говорять тільки про російську, а не про всю радянську історію - ІП]

Бернд Нойман відзначив також той факт, що "незважаючи на вину Німеччини за цю війну, на виставці знайшлося місце і для розповіді про долю німецьких полонених у радянських таборах, а також про страждання цивільного населення Німеччини".

Зовсім новим німецько-російський музей не став. Основу його експозиції склали предмети колишнього "Музею капітуляції", які Центральний музей збройних сил Російської Федерації передав німцям у довгострокове і безоплатне користування.

Всі інші зали постійної виставки зазнали помітної зміни, відбулося свого роду "перезавантаження". Експонати демонструються в залах, оформлених у новому, сучасному і строгому дизайні. У вітринах стало менше зброї та предметів військового вжитку тих років, зате більше фотографій, свідчень очевидців, архівних документів та публікацій, відео-та аудіоконтенту.

Відвідувач музею проходить через десять залів, кожен з яких присвячений одній з сторінок історії. Починається виставка з відносин Німеччини і СРСР в період з 1914 до 1941 року, потім - хроніка війни, розділи, що розповідають про радянських і німецьких військовополонених, про злочини нацистів на окупованих територіях і про партизанський рух, про антигітлерівської коаліції, капітуляції, наслідки війни.

Зовсім нових експонатів на виставці небагато. Директор музею Йорг Морро (Jörg Morre) відразу зміг назвати тільки два - шинель радянського військовополоненого і сигнальний ліхтар, за допомогою якого військові регулювальники на льоду Ладозького озера показували водіям вантажівок, де проходить "дорога життя".

А ще до пояснень російською та німецькою мовами додали написи по-англійськи, що, зауважив Морро, "ледь не звело з розуму графічних дизайнерів", але було необхідно у зв'язку із зростанням числа відвідувачів з інших країн.

При цьому прибрали з вітрин і перенесли до бібліотеки 120 книг, скоротили розділ, який розповідав про взаємні "образи ворога". "Тут було два зали, - пояснив Морро, - тепер залишилося 2-3 вітрини". Скорочено також розділ, присвячений праці підневільних працівників "третього рейху". Про них тепер багато можна докладно дізнатися в інших берлінських музеях.

Але такі гострі теми, як пакт про ненапад і договір про дружбу і кордон між Гітлером і Сталіним, про згвалтування німецьких жінок солдатами Червоної Армії в кінці війни або про розстріл польських військовополонених у Катині, представлені в музеї з 1995 року і залишилися в оновленій експозиції практично в незмінному вигляді, сказав Йорг Морро.

"Ми не створювали новий музей, він вже був, - додав Ніконов. - Тому всі основні важкі суперечки пройшли тоді, коли ми готували експозицію до 1995 року". Тепер же, за його словами, дискусії "не носили принципового, жорсткого і суперечливого характеру".

Ніхто не заперечував тих чи інших історичних фактів. Питання було в тому, сказав Ніконов, "як піднести їх, щоб не поранити почуття ані німців, ані росіян, ані українців, ані білорусів". Головна відмінна риса експозиції в музеї "Берлін-Карлсхорст" - погляд на війну 1941-1945 років з урахуванням обох точок зору -  радянської та німецької.

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.