На Прикарпатті перепоховали 600 людей, яких вважають жертвами НКВД. ФОТО

Неподалік сіл Пшеничники та Хом'яківка Тисменицького району Івано-Франківської області відбулося перепоховання останків понад 600 людей. За даними товариства "Меморіал", це мешканці Івано-Франківська, які загинули від рук НКВД у 1939-41 роках.

Перепоховання відбулося в урочищі "Підгородище" 9 травня (як відомо, 8 й 9 травня проголошені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН днями вшанування жертв Другої світової війни).

Йдеться про останки понад 600 людей, яких уважають в'язнями і жертвами Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВД) СРСР, серед них 82 дітей.

Розкопки проводило товариство "Меморіал" імені Василя Стуса у 2010-2011 роках. За словами представників "Меморіалу", тіла жертв у 1939-1940 роках "насипом" скидали у болото приблизно за 600-700 метрів від місця теперішнього перепоховання.

Окремі знахідки просто моторошні: скелети сім’ї з чотирма дітьми, останки жінки з ненародженим дитям. Тіла ховали без одягу, як переповідають, їх привозили кількома машинами.

 Всі фото: Тарас ДУТКА, для ІП

Один з активістів "Меморіалу", 77-річний Іван Павликівський розповідає, що відомості про це поховання мав ще в 1970-х роках.

"Тут була млака, болото, і ями для трупів карателі не копали, потім лише трохи прикидали глиною. Тому скелети збереглися погано. На жаль, можливості ідентифікувати трупи немає".

За словами Павликівського, щоб встановити списки закатованих і померлих у тюрмах Івано-Франківська, Тисмениці, Томачі, треба отримати повний доступ до архівів КГБ: "Знаємо, що в Пшеничниках в’язнів ховали у 1940-1941 роках, у 1939-му трупи везли в Посіч".

 Останки важко надаються до ідентифікації

Ще одна вражаюча деталь розкопок: подекуди людські кістки виймали з грунту разом із… дренажними трубами - у 1970-х роках в урочищі зробили меліорацію, рови копали прямо по трупах.

Перед цим директор обласного комунального підприємства "Пам'ять", голова фракції ВО "Свобода" Василь Попович на сесії повідомив, що експертизу людських останків в Пшеничниках проводив незалежний судмедексперт.

"Є свідчення у тодішніх українських газетах за 1940-ві роки. Коли прийшли німці, вони відкрили камери і камери були повністю завалені людським одягом, - заявив Попович. - Тобто це ті люди, які жили в центральній частині міста, їх виселили і знищили через те, що тодішнім радянським, які зайшли у 1939 році, ніде було жити. І там, можливо, не тільки були українці. Але це люди, які знищені в той час".

 

Активісти Івано-Франківської облорганізації всеукраїнського товариства "Меморіал" імені Василя Стуса почали розкопки у Пшеничниках у 2010 році. На ексгумованих останки людських тіл немає вогнепальних поранень, і вони всі без одягу.

За даними "Меморіалу", це мешканці тодішнього Станіслава (нині - Івано-Франківськ), яких підрозділи НКВС знищили у 1939-1941 рр. Тіла захоронені досить недбало. Найменша глибина 20 см, найбільша - 70 см.

У кістках знаходять гаки, цвяхи і тому подібні речі. Пошуковці знаходять навіть окремі черепи, з чого роблять висновок, що людям відрубували голови.

 Братська могила

Питання істориків викликає велика як для поховань НКВД площа захоронень і відсутність куль у людських останках.

Заступник голови ОДА Роман Іваницький, який очолює комісію з перепоховання, повідомив, що експерти з Івано-Франківського національного медичного університету вважають поховання під Пшеничниками поселенням трипільської культури.

"В програму дослідження були включені такі методи: мікробіологічний, анатомічний, механічний, морфологічний, рентгенографічний, мікроскопічний, мікрометричний, атомно-абсорбційна спектрофотометрія, - процитував чиновник експертів. - Кісткові рештки перебували в землі в різний період часу: одні  з них — декілька століть: не менше 500 років; окремі взірці — декілька тисячоліть".

 600 людей у 25 домовинах

Експерт-криміналіст Омелян Левицький, для якого поховання в Пшеничниках стало 68-ю експертизою масових поховань сталінських часів, так прокоментував висновки медиків: "Щодо Пшеничників, то зауважу лишень, що не знаю про випадки пломбування зубів трипільцям. Але припускаю".

Перепоховання здійснили священники УГКЦ, УПЦ КП і УАПЦ, загалом більше півсотні священнослужителів.

Дивіться також:

Як знайшли поховання у Пшеничниках. ФОТО

Дем'янів Лаз - сталінська Биківня

Людина у шкіряному фартуку. Про головного ката Сталіна - В.Блохіна

Як розкопували "катинські" могили під Харковом. РЕПОРТАЖ

Червоний слід "червоних". Хто кого убивав у 1919 році

Ще один етап геноциду. Як НКВД знищувало в'язнів у червні 1941-го

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.