Спецпроект

У Львові розповіли про депортацію кримських татар

Вперше в Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", розташованому у колишній катівні КГБ і гестапо, було порушено тему депортації кримських татар.

Про це повідомляє Центр досліджень визвольного руху.

Тризуб і тарак-тамга стали символами цьогорічної "Ночі музеїв", присвяченої 25-літтю повернення кримських татар на рідні землі після депортації, організованої комуністичним режимом.

"Ось уже чверть століття, як наш народ повернувся додому, але ми не відчуваємо себе вдома, - зазначив співорганізатор заходу Алім Алієв. - Як і українці, ми тішимось із формальних атрибутів. Кримські татари та українці разом живуть на своїй Батьківщині, але, на жаль, не у тій країні, про яку ми мріяли".

Алім Алієв також наголосив, що народ кримських татар та український народ повинні триматися разом, адже тільки так можна щось змінити та досягнути бажаного.

"Національну пам’ять українців не можна відділити від історії інших народів, що проживають спільно з нами, — наголосив директор музею Руслан Забілий. — Зв’язок поміж людьми різних національностей в Україні сильніший, ніж ставлення влади до історії. Коли ми говоритимемо про проблеми кримських татар, що з ними сталося, то і вони краще розумітимуть нашу трагедію".

За словами Забілого, комунікація пам’яті — той фактор, який об’єднує Україну, Схід і Захід.  Головне — подавати людям інформацію, щоб вона спонукала думати, робити з цього висновки.

"Біль минулого не повинен позбавити нас світлого погляду в майбутнє", — сказав Алієв на своїй лекції "Хто такі кримські татари?", де він презентував етногенез, історію, національні символи та сучасний стан свого народу, а після того показав фото та розповів родинну історію своєї 87-річної бабусі Ніяр Халілової: як депортували її з сім’єю і як вони повертались потім на рідну землю.

Як відомо, 18 травня 1944 року почалась триденна депортація кримських татар — на спецпоселення вислали близько 200 тисяч кримців. Про нелюдські умови свідчить те, що за перші роки заслання загинуло 46% репресованих. Попри офіційний дозвіл ще у 1975 році, фактично повернутись на рідні землі радянська влада не дозволяла аж до 1989 року.

Читайте також:

Постанова про депортацію і перетворення Криму на область РРФСР

Як депортували кримських татар і що з цього вийшло

Неписана історія: "Поки татари воювали, їхні сім'ї виселили в Узбекистан"

Зневажений герой. Про легендарного радянського пілота Амет-хана Султана

Історик Гульнара Бекірова: "Групу СБУ з дослідження депортації розформовано"

Інші матеріали за темою "Кримські татари"

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.