Спецпроект

Знайшли документи, як українці з-за меж УРСР допомагали голодуючим

У Торонто (Канада) знайшовся архів Українського громадського комітету рятунку України на мікроплівках.

Про це повідомив член вченої ради Центру досліджень визвольного руху, історик Геннадій Іванущенко, який зараз досліджує архівні збірки української діаспори у Канаді та США.

Український громадський комітет рятунку України був створений наприкінці липня 1933 року у Львові і спершу мав назву "Громадський комітет допомоги страждальній Україні".

Документи засвідчують немалі збірки грошей практично у всіх галицьких містах і селах для допомоги голодуючим селянам з "великої України" під час Голодомору 1932-1933 років.

До цієї акції долучалися такі ж комітети у Берліні, Брюсселі, Софії, Бухаресті, Празі та США.

"Привертають увагу списки пожертв простих людей та немалі суми грошей. Біда одних згуртовувала інших, - розповів Геннадій Іванущенко. - Особливий інтерес серед переглянутих документів становлять також листи до митрополита Андрея Шептицького і його відповіді, а також численні підписи під різноманітними зверненнями і петиціями з печаткам українських організацій, які показують широкий розмах солідарності галицьких українців зі своїми братами на Сході".

Серед документів також є відозва Комітету до українського народу, прийнята у перший же день його заснування та підписана керівниками 35 українських організацій і товариств.

Найближчим часом ці мікроплівки будуть оцифровані та виставлені у вільний доступ в Електронному архіві українського визвольного руху avr.org.ua.

Нагадаємо, що відкритий у березні 2013 року Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є спільним проектом ЦДВР, ЛНУ імені Івана Франка та Національного музею "Тюрма на Лонцького". Сьогодні в Е-архіві доступні копії 10 305 документів.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.