Спецпроект

Серпанкові жіночі строї представили у Рівненському музеї. ФОТО

В Рівненському обласному краєзнавчому музеї відбулася презентація жіночих костюмів, виготовлених із серпанкової тканини в майстерні історичного ткацтва "Легенди Волині" "Центру відродження Волині" (м. Радивилів). Центр, організатором, керівником і натхненником якого є Володимир Дзюбак – кандидат історичних наук, краєзнавець - займається відродженням народних ремесел.

Про це пише prostir.museum.

Працівники Центру поставили мету: відродити традиційне святкове вбрання Великої Волині – національний жіночий костюм із серпанкової тканини, шедевр народного ткацтва Рівненського Полісся. Майстриням знадобилися три  роки, аби "з нуля" відродити особливості  ткання серпанкового полотна. Було здійснено  близько сотні спроб, доки структура  і товщина тканини почала відповідати історичному оригіналу початку XX ст. Легка напівпрозора тканина у давні часи була мрією українських дівчат, в неї вбиралися заможні панянки, а наречені мали серпанкові елементи одягу, коли йшли до шлюбу.

Журналістам та краєзнавцям, які зібралися в залі етнографії музею, було представлено три повні жіночі серпанкові строї, прототипом для яких став одяг із с. Крупове Дубровицького району Рівненської області. Оригінали строю зберігаються у Сарненському історико-етнографічному музеї та Рівненському краєзнавчому музеї. Крім цього, на презентації було показано сучасну інтерпретацію використання серпанкового полотна — весільне вбрання в етнічному стилі.

Презентація жіночих костюмів

Раїса Тишкевич, заслужений працівник культури України, завідувач відділу "Сарненський історико-етнографічний музей", та Алла Укераїнець, заслужений працівник культури України, завідувач відділу етнографії Рівненського обласного краєзнавчого музею, розповіли про розвиток серпанкового ткацтва на Рівненщині, дали детальний опис традиційних серпанкових строїв. Про діяльність Центру відродження Волині розповів його керівник Володимир Дзюбак.

Побутування повного серпанкового строю зафіксовано на теренах України лише в Дубровицькому районі Рівненської області. Саме тому відтворити такий унікальний одяг було надзвичайно цікавою задачею і справжнім викликом для майстерні "Легенди Волині".

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.