Спецпроект

Музей культурної спадщини запрошує відвідати оновлену експозицію

Музей культурної спадщини (відділ Музею історії Міста Києва) запрошує відвідати оновлену експозицію присвячену народній іконі ХІХ ст. із колекції Володимира Беланжера.

Про це пише prostir.museum.

Серед експонатів можна побачити зображення: "Святого Миколи", "Святої Варвари", "Богоматері на престолі" - тло яких, як правило, прикрашають букети, які на одних іконах є стилізованими, а на інших – майже натуралістичними.

Обличчя святих на іконах слабо модельовані, але ясні й виразні, одяг з умовними прикрасами і драперіями – крапками й лініями графічного орнаменту – площинно-декоративний.

Народна ікона, з колекції, формально імітує та метафорично відтворює багато прикрашену й майстерно написану іконописцем-професіоналом храмову ікону.

Сам прийом імітаційності мав на меті, шляхом використання мінімальних засобів вираження, створити враження живописно-декоративного багатства зображеного, створити метафоричний іконний образ, зробити ікону привабливою і цілком зрозумілою щодо тематичних і сюжетних завдань.

Українська народна або хатня ікона підкреслює унікальність селянського іконописання, яке було зумовлене перипетіями вітчизняної історії та надзвичайно складною структурою релігійних та ідеологічних орієнтацій, а також мозаїчним ландшафтом української етнокультури.

Володимир Беланжер - українець за національністю, проживав у Німеччині, Франції, більшу частину життя провів у США, а з 90-х років ХХ ст., повернувшись до України, почав колекціонувати народні образи.

Теми

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.