ВЛАДА ПОЛТАВЩИНИ ЛІКВІДОВУЄ НАГАДУВАННЯ ПРО СРСР

Голова Полтавської ОДА Віктор Бугайчук підписав розпорядження "Про заходи з усунення наслідків панування тоталітарної ідеології колишнього СРСР на території Полтавської області".

Про це повідомляє Полтавщина.

"На територіях багатьох комунальних закладів, особливо навчальних, зберігаються [радянські] постаменти, п’єдестали, барельєфи і таке інше, — роз'яснив документ заступник голови ОДА Роман Чабановський. — Не повинно бути так, що в часи незалежності України діти ходять під пам’ятниками тих катів, які своїми діями нічим не відрізнялись від того, що сьогодні робить влада Росії".

Розпорядження передбачає створення робочої групи, яка контролюватиме виконання заходів з демонтажу тоталітарної символіки.

ОДА зобов'яже райдержадміністрації області до 1 вересня цього року розробити відповідні плани заходів та забезпечити їх виконання. Для міськвиконкомів це розпорядження матиме рекомендаційний характер.

Про плани щодо подальшої долі демонтованих артефактів радянської доби не повідомляється. На думку редакції ІП, добре було б залучити до процесу експертів - скажімо, з Полтавського краєзнавчого музею. Щоб випадково не ліквідувати зайвого.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.