Музей Шевченка працює для людей з особливими потребами

В Національному музеї Тараса Шевченка відбулася презентація комплексної програми для людей з інвалідністю "Музей без бар’єрів: від теорії до практики".

Про це повідомляє офіційний сайт музею.

 "Музей без бар’єрів: від теорії до практики" – масштабна програма Національного музею Тараса Шевченка, спрямована на інтеграцію людей з особливими потребами та людей з інвалідністю в загальний соціальний та культурний простір країни.

У співпраці з громадськими організаціями в напрямку долання бар’єрів в сфері культури було проведено серію тренінгів по роботі з відвідувачами з інвалідністю.

Співробітники музею Шевченка спільно зі спеціалістами розробляють спеціалізовані програми для дітей з аутизмом, методичні рекомендації по роботі музеїв з людьми з інвалідністю.

В результаті музей регулярно відвідують діти з порушенням зору, проводяться спеціальні екскурсії для дітей з аутизмом та синдромом Дауна, та дорослих з інвалідністю різної нозології. 

НТМШ – один із небагатьох музеїв не лише Києва, але й України, що обладнаний спеціальними пандусами та ліфтами, внаслідок чого відвідання музею людьми з обмеженими можливостями взагалі може відбуватися.

Колектив музею продемонстрував, як, подолавши психологічні бар’єри, можна просто і весело проводити час у музеї дітям та дорослим з інвалідністю на майстер-класах та екскурсіях.

Музейні працівники розказали про головні засади роботи з відвідувачами з інвалідністю, про шляхи адаптації музейної справи та про заходи в рамках програм.

Також відбулися виступи представників громадських організацій з прав інвалідів, що тісно співпрацюють з Музеєм.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.