"Меморіал" відмовився закривати доступ до бази даних чекістів

Московське товариство "Меморіал" заявило, що не збирається закривати доступ до бази даних співробітників НКВД, яку нещодавно виклали в загальний доступ.

Про це повідомив член правління правозахисної організації Олександр Черкасов Агенції міських новин "Москва".

Раніше низка російських ЗМІ публікувала відомості, що нащадки чекістів просять закрити сайт, тому що вони остерігаються помсти з боку нащадків репресованих.

"На чому можуть ґрунтуватися вимоги закрити доступу до інформації? Це архівні матеріали, в яких немає відомостей, які не відповідають дійсності. Це важлива інформація, що має суспільне значення. Понад те, для когось це важлива інформація про родичів. Я вже отримав листи, наприклад, від якихось своїх знайомих, які уточнюють дані про свою рідню. І  в нас є історія, в якій були та мали свої імена як жертви терору, так і виконавці терору. І знати їх потрібно", – заявив О. Черкасов.

Як твердить представник "Меморіалу", перебування кого-небудь у даному списку не означає, що ця людина була "видатним негідником". Відомості про те, що родичі людей, які потрапили в базу товариства, бояться помсти, О. Черкасов назвав "смішними".

"Це взагалі смішно. Коли в 50-ті відкрилися табори і мільйони людей повернулися, ось тоді кожен знав свого слідчого, багато знали своїх стукачів, і тоді ж було не до цього. Єдине, що я пригадую, хтось дав по пиці Молотову [радянський державний і політичний діяч, підписував договір про ненапад з Німеччиною в 1939 – ІП], але саме тоді можна було чекати чогось подібного. Кажати, що нині правнуки будуть мститися правнукам, це, по-моєму. вигадка", – сказав Черкасов.

Він також припустив, що проти публічного доступу до таких даних виступають не нащадки тих, чиї пращури згадані в базі товариства, а "ідейні нащадки державного терору".

Як повідомлялося, на сайті товариства "Меморіал" опублікували довідник "Кадровий склад органів державної безпеки СРСР. 1935—1939", куди ввійшли дані про майже 40 тис. співробітників органів НКВД за 1935–1941 роки.

 

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.