Українські урядовці, парламентарі та громадськість виступили на захист російського історика Юрія Дмитрієва

У Росії ув’язнили науковця, який відкрив масові поховання в Сандармосі та оприлюднював імена катів з КГБ. Українська громадськість протестує проти ймовірного вироку в 15 років.

"Арешт голови Карельського "Меморіалу" Юрія Дмитрієва – це помста російської влади за розкриття виконавців репресій  у 1930-х роках", — йдеться в оприлюдненому сьогодні зверненні українських урядовців, парламентарів, правозахисників, істориків та громадських діячів.

13 грудня 2016 року Федеральна служба безпеки РФ заарештувала історика, голову карельського відділення Міжнародного історико-просвітницького, правозахисного і благодійного товариства "Меморіал" Юрія Дмитрієва.

За повідомленням радіо "Ехо Москви", офіційною причиною арешту пана Дмитрієва стало кримінальне звинувачення у виготовленні дитячої порнографії. Громадськість вважає цей арешт розплатою російської влади за розкриття істориком виконавців репресій  у 1930-х роках, та виступила із заявою на захист пана Дмитрієва.

Юрій Дмитрієв. Фото: Олена Халімон

"Такий привід для арешту пана Дмитрієва змушує згадати практику КГБ, який мав звичку "шити" дисидентам кримінальні статті, зокрема, В'ячеславу Чорноволу інкримінували зґвалтування, а Зиновію Антонюку — "дармоїдство", попередньо не даючи йому жодної можливості влаштуватися хоч на якусь роботу. Ситуація навколо Юрія Дмитрієва є яскравим свідченням того,  що в сучасній Росії справді повертаються до практики сталінських і брєжнєвських часів із тотальним беззаконням і тероризуванням власних громадян", — йдеться у поширеній сьогодні заяві українських істориків, урядовців, парламентарів та правозахисників.

Звернення до міжнародної громадськості з проханням виступити на захист Дмітрієва підписали:

- Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, Голови парламентських комітетів Ганна Гопко, Вікторія Сюмар та Микола Княжицький;

- правозахисники Олександр Павліченко, Голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини, Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи, Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод, Лідія Тополевська, директорка Центру правових і політичних досліджень "СІМ";

- історики: Андрій Когут, директор Архіву СБУ, Іван Патриляк, декан історичного факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка, Руслан Забілий, директор Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького", Олеся Стасюк, директорка Національного музею "Меморіал жертв Голодомору", Олеся Ісаюк, представниця Центру досліджень визвольного руху; Юрій Шаповал, головний науковий співробітник відділу теорії та історії політичної науки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.

- громадські діячі Оксана Романюк, виконавча директорка Інституту масової інформації, Тарас Шамайда, співкоординатор Руху добровольців "Простір свободи", Олег Слабоспицький, координатор Громадського сектору Євромайдану,  Ігор Розкладай, головний експерт групи "Політика національної пам’яті" Реанімаційного пакету реформ, Марко Супрун, т. в.о. директора ГО "Захист патріотів".

Незадовго до арешту Ю. Дмитрієва "Меморіал" зібрав і виклав у мережу Інтернет базу працівників органів державної безпеки Радянського Союзу під час Великого терору.

Пан Дмитрієв та його колеги провели гігантську роботу зі встановлення імен, прізвищ, звань, місць служби та інших даних працівників радянської держбезпеки у 1930-х роках. Незабаром після оприлюднення бази на адресу "Меморіалу" почали надходити недвозначні "рекомендації" згорнути проект та погрози.

"Ми висловлюємо свою підтримку Юрію Дмитрієву та тверду впевненість у тому, що справедливість рано чи пізно візьме гору, а злочинці комуністичного режиму будуть покарані", – говориться в спільній заяві. – "Ситуація навколо пана  Дмитрієва є яскравою демонстрацією того, що чекає як добросовісних дослідників історії ХХ століття, так і всіх прихильників вільної думки і слова там, куди може дотягнутися своїми руками Росія – спадкоємиця сталінського СРСР".

Нагадаємо, що для українців постать Юрія Дмитрієва має особливе значення, тому що саме він віднайшов поховання жертв розстрілів у Сандармосі, де у 1937 році співробітники НКВД розстріляли більше тисячі представників української культурної еліти.

Зокрема, Миколу Куліша, Леся Курбаса, Антона  Крушельницького з двома синами, Миколу Зерова, Валер'яна Поліщука, Мирослава Ірчана, Григорія Епіка та інших. Довгий час їхнє місце захоронення було невідоме, і тільки  у 1998 році Юрій Дмитрієв розшукав братську могилу української модерної культури.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.