У Києві відкрили виставку про музичне мистецтво української еміграції

На виставці представлені маловідомі широкому загалу архівні документи 1920–2000-х рр., що висвітлюють діяльність українських митців, колективів, музичних товариств у Польщі, Чехословаччині, Франції, Нідерландах, Австрії, Великій Британії, Німеччині, Швеції, Канаді, США та інших країнах світу.

 

7 червня у Київському міському будинку учителя відбулося відкриття документальної виставки Центрального державного архіву зарубіжної україніки (ЦДАЗУ) "З піснею через світ".

Організатори виставки прагнули показати українське музичне мистецтво західної діаспори ХХ століття як один із важливих чинників збереження національної ідентичності та його вплив на формування громадського, а згодом і політичного престижу українців у світі.

Відвідувачі мають змогу ознайомитися з документами про творчу діяльність одного із найвідоміших композиторів та диригентів ХХ століття О. Кошиця, завдяки якому українська пісня стала відома в світі й здобула визнання як унікальне художнє явище.

Вагомий внесок у популяризацію кобзарського мистецтва в українській діаспорі зробили такі відомі музиканти і бандуристи, як В. Ємець, який перший з кобзарів "перетнув світ" і з концертами української народної пісні здобув визнання в салонах Парижа, композитор-кобзар Г. Китастий – разом із всесвітньо відомою Капелою бандуристів імені Т. Г. Шевченка зміцнив і поглибив серед народів світу славу української пісні.

Експозиція також знайомить із музичними здобутками інших українських композиторів, диригентів, виконавців і співаків зі світовими іменами, зокрема Р. Придаткевича, П. Маценка, В. Моти.

Не маючи прямого зв’язку з Батьківщиною українські митці не лише зуміли зберегли всі цінності етнічної самобутності свого народу, але й примножили їх і передали молодшим поколінням.

Уперше на виставці демонструються архівні документи Диригентсько-учительських курсів (Канада) та інших осередків музичної освіти в діаспорі.

На окрему увагу заслуговують документи Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей при Кабінеті Міністрів України, які свідчать про значні зусилля, спрямовані на повернення в Україну музичного доробку українських митців Василя Безкоровайного, Володимира Луціва, Модеста Менцинського, Ігоря Стравінського та інших.

Відкриваючи захід директор ЦДАЗУ Ірина Мага, зокрема, відзначила, що, розвиваючи музичні традиції, українці за кордоном зробили неоціненний внесок у формування історичної пам’яті українського народу та популяризацію національної української ідеї.

У заході взяли участь представники Міністерства закордонних справ України, Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України, державних архівних установ, музеїв, науковці, викладачі та студенти Київського національного університету імені Тараса Шевченка й інших вищих навчальних закладів, громадськість і ЗМІ. Також гостем заходу був Олександр Кошиць, родич композитора та диригента Олександра Кошиця.

Гармонійним доповненням урочистого відкриття виставки стали виступи студентів Київського інституту музики ім. Р. М. Глієра.

Виставка працює у Київському міському будинку учителя (вул. Володимирська, 57) з 7 по 21 червня. Вхід вільний

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.