Валерій Марченко удостоївся пам'ятника, а його суддя — ордена. ФОТО, ВІДЕО

14 жовтня в с. Гатному Київської області встановили пам’ятник українському дисиденту Валерію Марченку. А тиждень перед тим Президент України нагородив суддю, який відправив Марченка в концтабір.

Пам’ятник у центрі села постав з ініціативи голови Української всесвітньої координаційної ради Михайла Ратушного, повідомляє "Україна молода".

На урочисту церемонію приїхали науковці з Азербайджану та Туреччини, відомі дисиденти й земляки.

Автор пам’ятника Валерію Марченку – скульптор Роман Захарчук з Коломиї. Кошти зібрали родина Ратушних, мешканці села Гатне, азербайджанська громада в Україні. Фото: "Україна молода"

"Це справді велика постать, практично наш сучасник. Такі люди наближали нашу незалежність, свідомо заплативши за це найвищу ціну — своє життя", — каже Михайло Ратушний.

На обеліску з чорного граніту викарбувані слова американського президента Рональда Рейгана: "Його життя назавжди лишиться прикладом для всіх тих, кого глибоко хвилюють права українського народу".

У той же час, на офіційному сайті Президента України опубліковано указ від 6 жовтня 2017 року "Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня юриста", у якому міститься прізвище судді апеляційного суду міста Києва у відставці Григорія Зубця.

Його Петро Порошенко нагородив орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня з формулюванням "за вагомий особистий внесок у розбудову правової держави, забезпечення захисту конституційних прав і свобод громадян, багаторічну плідну працю та високий професіоналізм".

Як відомо, в березні 1984 року заступник голови Київського міського суду Григорій Зубець головував на засіданні, на якому Валерія Марченка засудили до 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання.

ДОВІДКА:

Валерій Марченко — український дисидент-правозахисник, літературознавець і перекладач. 

Навчався на філологічному факультеті Київського університету, одночасно вивчав тюркські мови у Бакинському університеті.

25 червня 1973 заарештований співробітниками КДБ. За вироком Київського обласного суду від 27 грудня 1973 року за "Наклепницькі вигадки, які ганьблять радянський суспільний лад... за поширення документів націоналістичного змісту, в яких зводиться злісний наклеп на радянську дійсність, національну політику КПРС...", засуджений до 6 років позбавлення волі в колонії суворого режиму і 2-х років заслання.

Валерій і Сандра. Віртуальне кохання українця-дисидента й італійки-студентки

Незважаючи на тяжку хворобу нирок, яка привела до інвалідності, В. Марченко відмовився писати заяву-каяття. Після звільнення жив у Києві. Рішуче виступив проти інструкції Міністерства освіти УРСР "Про посилення вивчення російської мови у школах України", яку назвав "найсвіжішим Валуєвським указом".

21 жовтня 1983 вже важко хворого Валерія Марченка заарештовують вдруге і 13-14 березня 1984 року судять. Винним себе В. Марченко не визнав. Його визнали особливо небезпечним рецидивістом та засудили до 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання.

Про маму Валерія Марченка Ніну

Етапом був відправлений у пермські табори, де в нього незабаром відмовили нирки. Помер 5 жовтня 1984 році у тюремній лікарні в Ленінграді.

Міф про "віроломний напад". Документи з архіву СБУ

"Прибулі у прикордонну смугу німецькі солдати [...] розповсюджують чутки, що командування німецької армії має намір захопити Західну Україну [...]. Виступ німецьких військ проти Радянського Союзу має відбутися після закінчення дощів, як тільки встановиться погода"

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.

Антон Дробович: "Пам'ятання — це спротив забуттю"

Інтерв’ю з науковцем, громадським діячем Антоном Дробовичем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

Як витримати тиск КДБ і навіть його висміювати? Досвід Натана Щаранського із книжки "Не злякаюся зла"

У травні 2025 році, через майже 40 років з дня написання, книга радянського дисидента Натана Щаранського "Не злякаюся зла" вийшла українською мовою. Уперше вона була надрукована англійською у 1988-му. У передмові до українського видання Щаранський, який за ці роки встиг стати відомим політичним та державним діячем в Ізраїлі, зазначив: в Україні книга повертається до свого початково призначення — допомагати людям у боротьбі.