Рештки князів Чарторийських перепоховали в Клевані на Рівненщині. ФОТО

5 травня в смт Клевані під Рівним перепоховали рештки князів Чарторийських. Це відомий литовсько-руський і польський рід, який у XVII і подальших століттях чимало зробив для розвитку Рівненського краю.

На перепоховання приїхали 25 нащадків відомого роду з Польщі, які представляли чотири покоління, повідомляє "Рівне вечірнє".

Представники роду Чарторийських. Усі фото - "Рівне вечірнє" 

Перепоховання проходило у Благовіщенському костелі Клевані. Храм був збудований на кошти князів Чарторийських. 

Рештки князів Чарторийських були віднайдені археологами Охоронної археологічної служби України саме в цьому костелі у чотирьох криптах, що під храмом. Розкопки почалися торік за фінансування обласної адміністрації та з дозволу Інституту археології України.

 

"Знайшовши захоронення, ми припустили, що це особи знатного роду, – пояснив завідувач відділу реставрації Рівненського обласного краєзнавчого музею Олексій Войтюк. – Адже в костьолі зазвичай ховали представників князівської родини або меценатів храму. Зараз проводяться аналізи кістяків, але судячи з одягу, це останки князів. Звичайно, сказати точно, що це саме останки князя Юрія Чарторийського чи Ізабелли Чарторийської, ми не можемо. Ми висовуємо гіпотези і шукаємо в підтвердження їм документи, проводимо аналізи. Це комплекс різних даних, щоб однозначно сказати, хто це такий".

 

У крипту від храмом опустили всього 15 трун із 18 останками князів Чарторийських, в тому числі дітей (згідно з католицькими звичаями рештки дітей можна ховати в одній домовині). Крипта буде ще деякий час відкрита, тож преклонитися перед родом меценатів та помолитися за їх упокій може кожен охочий.

"Наступний крок після перепоховання – проведення ДНК-тесту, – розповідає голова правління фонду "Спадок. XXI століття" Інна Львівська, ініціаторка розкопок. – Родина проживає не тільки в Польщі, також є нащадок в Австралії. Він своїм коштом готовий провести цей аналіз та реконструкцію відтворення обличчя на основі антропологічних досліджень, в ході яких дослідники повністю вимірюють параметри черепної коробки останків князів. Біля кожного поховання стоятиме портрет представника роду, як він виглядав за життя".

 

"Це вже четвертий раз, коли наша родина прибуває до України, – розповіла доктор біохімії Барбара Чарторийська. – Завдяки контактам з настоятелем цього храму в Клевані ксьондзом Юрієм, дізналися про таку урочистість і, власне, вирішили в складі родини приїхати на ці урочистості. Це таїнство, в якому ми сьогодні брали участь, є дуже важливим для спочилих в криптах цього храму. Оскільки ми маємо розуміти, що не важливо, як давно вони померли. Їхні душі живі і маємо молитися за них, щоб вони отримали спасіння".

ДОВІДКА:

Чарторийські (Чорторийські) – князівський рід герба "Погоня", що веде своє коріння від литовської правлячої династії Гедиміновичів. Родове гніздо, від якого утворилося прізвище, — містечко Чорторийськ (нині с. Старий Чорторийськ Маневицького р-ну Рівненської області).

Засновником династії був Костянтин Коріятович. Нащадки його онука князя Михайла Васильовича  (помер між 1479 і 1489), в 1567 році започаткували на Волині дві гілки роду. До середини XVII ст. Клевань була центральним володінням молодшої гілки роду.

Серед відомих представників роду Чарторийських: Миколай-Єжи (1603—61), член Сенату Речі Посполитої, волинський воєвода; його сини Флоріан-Казимир (1620—74), гнєзненський архієпископ і примас Речі Посполитої і Міхал-Єжи (1621—1692), волинський і брацлавський каштелян, брацлавський, волинський і сандомирський воєвода. 

Король Речі Посполитої (1764—1795) Станіслав-Август Понятовський теж мав коріння в роду Чарторийських. 

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.