«Характер гідності». Стартував проект про життя Героїв Небесної Сотні

Це – серія відеороликів, де про загиблих учасників Революції Гідності розповідають їхні рідні і близькі. Це короткі історії про їхнє дитинство, вчинки, стосунки з близькими, мрії та прагнення.

Про це повідомляє Український інститут національної пам’яті.

 

До п’ятих роковин початку масових розстрілів у центрі столиці громадське об’єднання "Родина Героїв Небесної сотні" та Національний музей Революції Гідності приурочили проект "Характери гідності".

"Я сама родичка загиблого, мій свекор Володимир Станіславович Кульчицький – один із Героїв Небесної Сотні. Мені дуже важливо, щоб пам’ять про них жила, щоб їх знали справжніми, бо час іде, щось стирається з пам’яті, з’являються домисли. Мені дуже хочеться, щоб про них знали так, як про них можуть розповісти найближчі", - говорить автор ідеї, режисерка проекту Дарина Кульчицька.

Наразі вийшло 19 роликів серії, але робота над проектом триватиме.

"За ці п’ять років ми вже поховали 17 батьків Героїв Небесної Сотні. Лише в цьому році – трьох матерів. Вони йдуть, і з ними йдуть їхні спогади. А я хочу якомога більше їх зберегти. Я не можу обіцяти, що зроблю ролики про всіх героїв. Але постараюся зробити якомога більше", - говорить Дарина Кульчицька.

Відеоролики можна побачити за посиланням. Також їх демонструють окремі телеканали України, а також використовуватимуть на заходах закордонні дипломатичні місії України. Весь матеріал, зібраний в процесі підготовки роликів, зберігатиметься в Національному музеї Революції Гідності.

Читайте також:

Алею Героїв Небесної Сотні прикрасили тисячі паперових ангелів

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.