Спецпроект

Чергові суперечки навколо Гути Пеняцької

24 лютого у Львівській області вшановували пам'ять жертв каральної акції в колишньому польському селі Гуті-Пеняцькій, яка сталася 28 лютого 1944 року.

Напередодні, 22 лютого, ряд українських науковців та громадських діячів виступив із зверненням до органів влади та підрозділів СБУ Львівщини та Українського інституту національної пам’яті не допустити провокацій з боку польських чиновників.

 Польський пам'ятник у Гуті Пеняцькій, 2005 рік

Підписанти звернення нагадали про виступ державного секретаря Канцелярії президента Польщі Адама Квятковського у 2018 році. Квятковський цитував звернення Дуди, в якому відповідальність за геноцид польських мешканців Гути Пеняцької поклали на українців.

"На початку 1980-х років Москва активно поширювала неправдиву інформацію, що начебто село спалили дивізія "Галичина" та УПА. Очевидно, таке викривлення минулого пов’язане з намаганням теперішньої польської влади переписати історію на свій лад, відвернути увагу від військових злочинів польського підпілля на західноукраїнських землях та дискредитувати український національно-визвольний рух", – говорять історики.

Відкритий лист підписали: Сергій Адамович, Роман Грицьків, Микола Посівнич, Богдан Галайко, Іван Янюк, Євген Костюк, Євген Костюк, Ярослав Сватко, Тарас Кузь, Орест Круковський, Михайло Галущак, Олег Стецишин, Мирослав Фіцуляк, Петро Костюк.

Вони наголосили, що досі Гуті Пеняцькій не проведені розкопки й достеменно не з’ясовано кількість загиблих українців і поляків.

"Відтак, розцінюємо позицію Польщі до трактування подій у Гуті Пеняцькій в часи Другої світової війни як складову антиукраїнської пропаганди з боку офіційної Варшави", – підсумували автори звернення.

Їхні вимоги полягали в такому:

  • не допустити 24 лютого у с. Гута Пеняцька антиукраїнських провокацій зі сторони польської делегації;
  • провести розкопки у с. Гута Пеняцька з метою встановлення точної кількості українських та польських жертв;
  • встановити у с. Гута Пенацька належний пам’ятник українцям, які загинули від окупаційних режимів;
  • звернутися до Українського інституту національної пам’яті щодо надання інформації про спалення с. Гута Пенацька та встановити на її основі належні інформаційні таблиці українською, польською та англійською мовами поблизу польського та українського пам’ятників у с. Гута Пеняцька.

Утім, жалобний захід у Гуті Пеняцькій 24 лютого відбувся. Лист від президента Дуди зачитав президентський міністр Адам Квятковський. Дуда наголосив, що в Гуті Пеняцькій став злочин геноциду: "Єдиною "виною" жертв була польська мова та ідентичність, вірність традиції та любов до Батьківщини. Їх убили, тому що вони були поляками", – повідомляє  Польське радіо.

У цьому злочині польський президент звинуватив дивізію військ СС "Галичина" та загони УПА:

"У забуття пішли християнські заповіді і звичайні людські почуття. Зло, терор і кров затьмарили очі, а дим пожежі затемнив небо. Геноцид, який тут здійснили солдати дивізії СС "Галичина" та Української повстанської армії, був одним з найбільших у кількарічній низці злочинів, яку ми називаємо різаниною польського населення на Волині, Поділлі та Львівщині".

Дуда нагадав слова президента Леха Качиньського, який був у Гуті-Пеняцькій десять років тому і закликав до примирення Польщі та України:

"Він говорив про важку правду, про те, що тут сталося. Про вплив тоталітарних держав на суперечки, які ділять народи, і про болісну рану в серцях, яка відбилася тінню на наших відносинах. Він закликав до примирення, солідарності і творення спільного ліпшого майбутнього, дружби і миру. Його заклик до молитви словами "пробач нам провини наші, як і ми пробачаємо винуватцям нашим" через ці десять років лишається актуальним і надалі".

Тезу про участь дивізії військ СС "Галичина" в каральній акції повторив і офіційний сайт президента Республіки Польща.

Друга частина урочистості з нагоди 75-річчя знищення Гути-Пеняцької відбудеться в четвер, 28 лютого, у Варшаві перед Могилою невідомого солдата.

Нагадаємо, згідно з висновками як слідства Інституту національної пам’яті Республіки Польща, так і деяких українських істориків, знищення села Гута Пеняцька 28 лютого 1944 року відбулося внаслідок каральної акції, організованої нацистською окупаційною владою.

Виконавцем злочину був 2-й батальйон 4-го галицького поліційного полку СС, який був окремим формуванням у підпорядкуванні командувача СС і поліції Галичини і до 14-ї дивізії військ СС "Галичина" стосунку не мав.

Причиною каральної операції стала сутичка німецького підрозділу з радянським партизанським загоном Бориса Крутикова, яка відбулася раніше.

Крім того, джерела свідчать про участь у нападі на Гуту Пеняцьку підрозділів куреня УПА Максима Скорупського – "Макса", який діяв без санкції вищого командування (згодом "Макс" потрапив під слідство Служби безпеки ОУН і з УПА дезертирував).

Загалом, внаслідок каральної акції загинуло, за різними даними, від 700 до 1200 мешканців Гути Пеняцької та навколишніх сіл, які ховалися в селі. Врятуватися вдалося близько 160 особам. У вогні згоріло 172 господарства.

Матеріали слідства ІНП Польщі трактують каральну акцію в Гуті Пеняцькій як нацистський злочин.

2005 року на місці, де колись було село Гута Пеняцька, відкрили реконструйований пам'ятник, на якому вказано, що в селі були закатовані понад тисяча поляків.

У 2009 році поблизу було встановлено пам’ятник українським жертвам окупаційних режимів. Серед замучених польськими бойовиками на початку сорокових років минулого століття в околицях села Гута Пеняцька - директор Ясенівської школи Іван Ваврів та його дружина Софія, священик Мартин Болюта, родина Сікаторських та ще десятки свідомих українців.

Також у 2010 році неподалік від польського монументу було встановлено інформаційний стенд, у якому двома мовами ‒ українською та англійською ‒ повідомлялося про те, що насправді сталося 1944 року в Гуті Пеняцькій.

8 січня 2017 року вандали підірвали меморіал. У лютому коштами місцевої громади його відбудували. 14 березня 2017 року меморіал знову зазнав атаки вандалів.

Згодом провокатори, причетні до актів вандалізму в Гуті Пеняцькій були заарештовані Національною поліцією України.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.

"Звичайний фашизм": розбір тез про "священную войну" Росії проти України та Заходу

Один із важливих етапів у формуванні російської квазірелігійної доктрини "русского мира", яка за задумом має стати офіційною державною та релігійною ідеологією путінської Росії, відбувся 27 березня 2024 року. У цей день сталася знакова подія – у Залі церковних соборів Храму Христа Спасителя у Москві під головуванням Московського патріарха Кирила було офіційно затверджено "Наказ XXV Всесвітнього російського народного собору", який отримав назву "Настоящее и будущее Русского мира".

Німецька весна на Слобожанщині: війська кайзера та українські гайдамаки в спогадах місцевих

Весна 1918 року. Імперська армія Німеччини та Збройні сили Австро-Угорщини разом з Армією УНР звільняють Українську Народну Республіку від більшовиків. Українсько-німецький наступ пролягав через Слобожанщину і зупинився в районі села Лиски. Публікуємо спогади місцевих мешканців, які були свідками визволення Харківщини.